Босорка(н) за викликом

Глава 9. Страшні відьомські війни

– Я питаю – що це за хвойда, яка в'ється побіля тебе?! – знову спитала Роксана, перевівши пальчика слідом за переміщенням Шурка, і тепер Андрію здавалось, що вказує вона просто йому до лоба. – Де ти її знайшов, на смітнику підібрав?

Андрій відкрив рота – і не зміг вичавити з себе ні звука. Як і завжди. Бо, з чого починати виправдовуватися? З того, що Шурко хлопець? Що він його ніде не підбирав, і навіть не бачив ніколи, поки той сам не прийшов? Що в Андрія було таке скрутне становище з тим повішанням, що перебирати рятівниками не доводилося? Чи сказати, що він дзвонив їй, ще з роботи, коли його з такою ганьбою звільнили, але не додзвонився, як і до всіх інших?

Андрію нестерпно хотілось вибачитись перед Роксаною, але він не міг вибрати – за що саме. Такий же тюхтій, як і завжди. І як така шикарна жінка живе з ним? Він зовсім цього щастя не гідний.

– Роксаночко, доню, – озвалась чорнява свекруха Бастинда, – не сердься на нашого хлопчика. Бо, якщо він когось там знайшов, то мабуть, тому, що ти винувата – не задовольняєш його, як дружина. Коли ми укладали шлюбний контракт, то спеціально прописували, що всі сексуальні потреби мого золотка будуть задовольнятися у повному об'ємі та регулярно. Для цього тебе й брали в нашу сім'ю.

– Авжеж, матінко Бася. З цим повний порядок. Моя кицюня Андрійко та ще хвойда, але я слідкую, щоб він був доглянутий.

– Які ви жахливі, – подала голос і Велена. – Кажете про мою рибку, наче він якась неодушевлена річ! Йди до матусі, любий, я заберу тебе від цих грубіянок!

Андрій застиг, наче комаха в бурштині, й тільки переводив погляд з однієї жінки на іншу, яка починала говорити. А сам він не тільки розмовляти не міг, здавалось, що він навіть повітря вдихнути не в змозі. Мабуть, так почувається поранений горобець, коли над ним стоять три коти й рикають і завивають один на одного, щоб вирішити кому здобич дістанеться.

Щось ворухнулось позаду – і Андрій згадав, що за спиною в нього стоїть Шура. Та ось новий клуб диму, що пах полином, виплив біля голови.

Мабуть, Шурко повільно видихнув його, подумав Андрій і втягнув у легені трошки запашного повітря. Якщо подумати, в цьому було навіть щось сороміцьке – помістити у своє тіло повітря, яке щойно було в іншій людині.