Дихай для Мене

Розділ 27

Айві

Я попросила його залишитись, і навіть мій внутрішній голос мовчав до цього часу. Нікому не дозволено перебувати в моїй кімнаті без моєї присутності. Це правило, якого батьки дотримувалися з дитинства.

І він перший, кому я дозволила його порушити. Щоразу, коли я думаю, що досягла межі, особливо в тих випадках, коли дозволяю йому торкатися мене, він робить щось, що змушує мене падати в безодню ще глибше.

Я чіпляюся за кожне підозріле слово, сказане ним, бо знаю, що рано чи пізно його справжні наміри вийдуть назовні одночасно з тим, як моє серце розібʼється об каміння ілюзій, які я сама й побудувала. Але Ітан не робить нічого з цього. Він наче не бачить всю мене, або не хоче бачити. Я не хочу маніпулювати його свідомістю, вдаючи ту, ким не є. Ту, кого він не зможе прийняти.

«Втілення всього, чого я коли-небудь хотів».

Слова, які змусили серце перевернутися від щирості та значущості. Не думаю, що він мав на увазі, що хоче мої труднощі з проявленням емоцій і панічні атаки. Він ставиться до мене так, ніби не бачить цю сторону. Для нього існує лише та частина мене, яка не заплямована і не вкрита невидимими шрамами.

Але я не можу брехати собі. Він уже згадував про моїх демонів і не є настільки недалеким, щоб не бачити очевидного. Мої почуття були повністю оголені й відкриті для його погляду щоразу, коли він бачив мої сльози. І якщо Ітан справді бачить мене всю і приймає кожну частинку моєї ненормальності, тоді я повинна спробувати дати цьому шанс, навіть тоді, коли від усвідомлення цього у мене від страху холоне кров у венах.

– Доню, чому цей хлопчина, який мені подобається, мокне під підʼїздом? – мій погляд, зосереджений на чашці в руці, перемикається на тата, і я хмурюся, не розуміючи, але потім до мене доходить, що він має на увазі Рафаеля.

Шматок лайна.

Щойно я заспокоїлася щодо безпеки Белль, він утнув те, що навіть мене ввело в заціпеніння. Відстороненість і мовчазність покинули його тіло в ту мить, коли він увірвався до моєї квартири сьогодні ввечері.

Я й слова не встигла сказати, лише спостерігала за тим, як його величезне тіло нависає над Анабель, яка сиділа на дивані й шукала тканину для нової сукні в телефоні. Рафаель буквально перетворився на неконтрольованого монстра, який прийшов на запах крові. Його руки тремтіли, як у ненормального, очі здавалися темними, як зимова ніч, і те, з якою люттю він дивився на неї... Це змусило мене прискорено дихати, бо Белль надто сильно нагадувала мені саму мене тієї ночі.