Ранок почався не з кави чи сніданку у постіль, а з лютого похмілля, яке збивало його з ніг й молотом самого Тора разило пронизливим болем, перетворюючи кожен звук та рух голови на вибух болі. Ледь пересуваючись та тримаючись за стіну, він як зачарований вперто й стрімко йшов до срібного глечика що стояв на маленькому круглому столику біля вікна. В його житті на цей момент не існувало нічого окрім нього і цього глечика, котрий був заповнений прохолодною водою яка як благословіння і світ нової надії лилася в тіло бідолашного хлопця поки не скінчилася, залишаючи останній гидкий акорд у вигляді осаду через довгий контакт зі сріблом.
Промахнувшись, він не зміг поставити глечик на стіл і той полетів на дерев'яну підлогу, вбиваючи з кожним своїм відскоком від підлоги новий цвях в голову, що змусило Ервіна обпертися всією своєю вагою на стіл, щоб встояти.
-Та за що...кара така блять...
За вікном було вже світло і тому треба було думати що робити, но ці намагання нормально функціонувати перервала з пронизливим скрипом і гучним гуркотом як йому здавалось вибиті двері, причиною відкриття котрих була Шарлотта, котра безжалісним цокотом своїх туфель добивала вже й так ледь живого Ервіна.
Вона виглядала чимось збентеженою, затиснутою і трохи червоною. Вона тримала в руках залишену вчора записку і ніяковіла, маючи багато чого на думці, але не в змозі щось сказати.
-Шарлотта, прошу, давай...не зараз...добре? Зараз ні до цього
Почервонівши ще більше і здивувавшись такою реакцією, єдине що вона зробила, це від злості зім'яла записку і підбігши вліпила смачного ляпаса, після чого втікла буркаючи собі щось про відповідальність, весілля і совість, але Ервіну було, м'яко кажучи, ні до цього, бо він комфортно розлігся на підлозі біля глечика і вже бачив апостола Андрія.
Через деякий час оклигавши, від здавалося вічного похмілля, він відносно привів себе в норму і ледь помітно хитаючись вийшов у коридор, після чого одразу ж увійшов до кімнати Шарлотти, яка навіть через стільки часу ще була розгнівана і ходила зі сторони в сторону, торохтячи як паровий двигун.
-Шарлотта, чому ти мене вдарила ? За що я тобі не плачу?
Він сам не помічаючи того копав собі могилу, викликаючи вже готової до вираження своїх думок дівчини бурю емоцій яку все ж вдалося перервати, або ж відтермінувати.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Багнет-відлуння Вельткрігу
De TodoЦе історія про зраду, політику, відповідальність за свої дії та сумлінну працю, яка наближує до мети. Дії розгортаються на території повоєнної Німеччини, коли інфляція робить з грошей сміття, а вулиці заповнює червона чума. У цьому всьому, знайшлос...
