Ти повинен відчути мій голос
Серед тисячі невідомих,
Серед тих, що благають,
Серед менш вагомих.
Ти повинен шукати,
Аж доки не знайдеш –
Не торкнешся рукою,
Не стиснеш у обіймах.
Ти повинен кохати,
Поки ритм б'є серце,
А губи шепочуть,
А очі так хочуть.
Ти повинен радіти,
Та ніяк не страждати,
І мене все шукати,
Бо я хочу сказати.
Я повинен кричати,
Поки маю я силу.
Не пропав, бо мій голос,
Не остигли обійми.
І так хочу попасти,
Додому скоріше,
Щоб побачить тебе там
Згадати який ти.
Я повинен мовчати,
Витираючи сльози,
Зрозуміть бо не може
Навіть той, хто любив.
Так не хочу зважати,
Та не можу я більше,
Ідучи мимо хати,
Де ми жили раніше.
Я повинен страждати,
Та всередині пусто.
Все одно я побачу,
Тебе там, де не мушу.
І не хочу ступати,
На землю сирую,
Де на себе обрушу –
Непідйомну вину.
Я повинен був чути
Твій голос прекрасний,
І обійми гарячі,
І твій шепіт тривкий.
Я так хочу відчути,
Знову поряд тебе,
Щоб сильніше кохати –
Берегти над усе.
Та, на жаль, не можливо
Обернути туди,
Де опинимось в ліжку,
Тонучи у чуттях.
Як би тяжко не було
Нам з тобою разом:
Повернися до мене
І ми будемо вдвох.
Я повинен чекати,
І самотньо страждати,
Та вже скоро віддати
Свою плоть в твої руки.
І тоді прошепочу,
Як давно вже я хочу,
До краплини, так хочу:
Стать лиш твоїм навік.
