Вийду на поле вночі я сама.
Тихо, тільки зірки палко сяють.
Тут застигли на сірому місяці очі мої.
Дивляться зелені, тай гіркоти вони не знають.
Відображаються в ньому, розчинитися хочуть.
Змішатися з кольором блідим.
Та й полетіти до нього назавжди вони мріють.
На величезних крилах надій.
Місяць дивиться, питає,
Невже так сильно люблю?
Відповідаю я мовчки, пошепки в себе в голові
Що такого не знали мої очі кохання бурю.
Прошу у місяця, аби тільки не сон
Аби не уява моя дивна,
Що зазнала кохання полон
Та скрутила моє серце в ріг сильно
Прошу в зірок, немовби в стада
Щоб упала хоч одна, пожертвувала сама собою,
Для мого єдиного бажання —
Бути з тобою, бути навіки та завжди..
