Шляхи до серця

Розділ 38

Дівчина відкинулась на спинку стільця, зітхаючи. Вона так старалась знайти хоч якісь підказки, але зрештою отримала лише файл з дитячими казками. Найбільше Сейліну хвилювало саме те, що Олена зберігала ці історії на картці пам'яті, схованій в ошийнику Альви. Так, ніби вона просто насміхалась з того, хто знайшов їх.

Поліщук взяла телефон, аби подзвонити Єлизаветі й повідомити про свою знахідку, і помітила, що зазвичай доволі активний Раллі мовчки сидить на її колінах і дивиться в екран ноутбука. Сейліна почесала його за вушком.

— Що, цікаво тобі слухати казочки? Може Олена для тебе їх зберігала? — усміхнулася дівчина.

Але кіт ніяк не відреагував, продовжуючи уважно дивитися в екран. Дівчина вирішила теж придивитися до файлу: що ж там такого цікавого побачив Раллі? І дійсно, там були зображення богів, які дівчина не помітила раніше. Першим було зображення Реальності. Вона виглядала як молода дівчина із довгими темними кучерями і з котом на руках. Поліщук глянула на Раллі й усміхнулася: він був доволі схожий на кота зі старого малюнку.

Сейліна вирішила подивитися інші зображення: їх було небагато. Життя зображали як блискучий образ, в якому ледве можна було розгледіти людоподібну фігуру. Зображення інших богів були вже зруйновані часом, залишилися лише частинки. Місяць зображали як невисокого чоловіка, Сонце мав золотисте волосся, Природа носила довге зелене вбрання, Війна мала при собі меч, Відплата носив на плечі чорного ворона, Кохання мала яскраві сині очі, а Ремесло тримав у руках глиняне серце.

Раллі зістрибнув з її колін й влігся на дивані. На диво його не турбувала там присутність Альви. Собака підняв голову, але не став лізти до кота. Трохи спантеличена поведінкою тварини, Сейліна зітхнула й догортала файл до кінця. Там більше нічого не було, тож Сейліна зателефонувала Єлизаветі. Відповіді довго чекати не довелося.

— Привіт, Сейліно, як ся маєш? — Терен була явно у гарному настрої.

— Привіт, Лізо. Усе добре. Я знайшла картку пам'яті в ошийнику Альви, — дівчина одразу пернйшла до справи. — Але там тільки якась стара легенда про богів і їхні зображення.

— Про богів? — здивувалася Єлизавета. — Скинь мені.

— Окей. Невже це так важливо?

— У мене є одна...здогадка. Тому скинь, не забудь.

— Та не забуду я. До речі, сьогодні ж Мирослав і Олена повертаються?