Шляхи до серця

Розділ 41

— Миколо, стулися і йди робити експертизу, — Мінкі втомлено потер перенісся.

— Ти мене зовсім не любиш! — експерт ображено штовхнув слідчого у плече.

— Нарешті ти це помітив, — закотив очі чоловік.

Микола похитав головою, але сів до поліцейської машини, яка прямувала до відділку. У руках він тримав контейнер із речима, вилученими в Олени після її госпіталізації.

Слідчий подивився на Овсієнка, який стояв біля входу у токсикологічне відділення, чекаючи на нього. Мінкі підійшов до чоловіка.

— Дякую, що повідомив. Ми розберемося, — Чхве кивнув у якості подяки.

— Будь ласка. Ми ж всі на одному боці, це в наших інтересах, — знизав плечима Ян.

— У моїх інтересах знайти злочинця, а не підісрати Олені.

— Ой, який ти душний, — закотив очі Овсієнко. — Я впевнений, що вона точно винна.

Мінкі зітхнув і сперся спиною на стіну, схрестивши руки на грудях. Він подивився у сторону Мирослава, який розмовляв із лікарем Михайленко.

— Дивне у мене відчуття. Мирослав ніби спеціально кидає Олену в пастку. Він не дурний і прекрасно розуміє, що «Блакитний місяць» — не його друзі. Тепер він має справу із поліцією. Чесно кажучи, він був несильно здивований, коли побачив мене.

— Може він знав, що від Олени можна щось подібне очікувати?

— А може він знав, що вона отримає звинувачення? Так по-дурному попастися людині, яка прекрасно знає, як ведеться слідство. Вона й не перший день працює в «Білостепі» і має знати про подібні небезпеки.

— Поки що не доведено, що це саме та речовина і саме білостепського зразка.

— Я впевнений, що ми знайдемо саме ту речовину і саме цього зразка, — посміхнувся Мінкі, із ще більшою підозрою дивлячись на Коваленка.

— Навіть якщо припустити, що Олена не вбивця, чому б Мирославу її підставляти? — задумався Овсієнко.

— Бо вона заважає. Пустити колишню слідчу її рівня до своїх злочинів доволі ризиковано. Рано чи пізно її треба позбутися.

— Її рівня? Хіба вона не займалася тільки крадіжками і хуліганками?

— З чого ти взяв? — здивовано спитав Чхве.