Шляхи до серця

Розділ 43

Спи...
У снах твоя душа — мій спокій.
У снах, що сплетені з минулого тіней,
Я чую звук твоїх боязких кроків...

Темрява. Холод, що пронизує шкіру. Голос, який долунав немов звідусіль. Голос, який був добре знайомий Мирославу...

Безпорадність і страх охопили всю сутність чоловіка. Він ледве зміг підвестися на ноги, тремтячими руками намагався вхопитися за цю темряву. Але навколо була лиш порожнеча і тиша. І саме в цій тиші Коваленка наздоганяли тіні його минулого. Думки, голоси, благання про допомогу. Óбрази... Мирослав ніколи б не забув вираз обличчя хлопця, який перед смертю благав його про життя.

Засни...
Згадай свій кожен гріх і проживи.
Поринь у пекло власних мрій, сплети із них вінок строкатий —
Потім до тла спали.

Кроки. Такі тихі, але їхній звук відбивався від цієї непроглядної темряви і віддавався болем у скронях. Коваленко підняв погляд, очікуючи побачити своє жахіття: богиню, яка стискала у своїй долоні його серце. Але цього разу перед ним стояв Мирослав... Той, у якого він відібрав обличчя, ім'я і навіть життя. Той, який благав врятувати його, і якого він сам відправив до самого пекла.

Обличчя хлопця було вкрите ще тліючими опіками, він дивився на нього випаленими очницями. Мирослав простягнув руку до чоловіка і той відсахнувся, але, не втримавши рівноваги, впав. Хлопець зробив крок уперед, продовжуючи тягнути руку до нього. Він ніби благав врятувати його, витягти із цього вогню. Але чоловік лише тікав у темряву. Він не хотів брати руку хлопця, не хотів визнавати, що єдиною причиною смерті Мирослава був він. Ні, він не винен, хтось із них все одно мав померти.

Жалі...
Вони повстануть із занедбаних життів.
Подивляться на тебе поглядом порожнім —
Тікай. Та чи сховаєшся від них?

Мирослав зупинився, спостерігаючи, як чоловік тікає в темряву, ховається у тінях. Та він не знав, що увесь цей світ — його гріхи. Брехня, яку він зробив своєю правдою. І ця темрява — непрожите майбутнє тих, кого він убив.

Чоловік не знав, куди він біжить і скільки часу він тікав від Коваленка. Він просто біг, сподіваючись перестати чути його голос, важкий подих і тихі кроки.

Зупинитися чоловіка змусила уже добре знайома йому фігура: Богиня, чиї очі були закриті тонким білим мереживом. Вона тримала в руках меч, але не збиралася використовувати його. Чоловік відступив на кілька кроків, дивлячись на Неї.