лісовий принц, пустельний принц

Частина 1

Переклад з англійської forest prince, desert prince авторки caniculeo.

Тігнарі дев'ятнадцять, і він заручений.

Звісно, він знав, що рано чи пізно цей день настане. Усе ж таки він принц. Проте частина нього все одно вдавала, що до цього не дійде — що він проведе решту життя навчаючись та керуючи країною, блукаючи лісом з товаришами, сміючись за вечерею з батьками. Тому, коли він дізнається про заручини, його голос трохи тремтить.

— З ким? — питає він.

— З принцом Сайно, — одповідає його мати.

Сайно з Великих багряних пісків, пустелі з нещадним сонцем і безмовними дюнами. Кров реве у вухах Тігнарі; він не може вимовити ні слова.

— Він непоганий хлопчина, — лагідно каже його батько. Пауза. — Пробач, Тігнарі. Знаю, це не те, чого ти бажав.

«Будь ласка, — думає Тігнарі, — прошу, не робіть цього. Не відсилайте мене туди».

У пустелю, до людини, з якою він ніколи не бачився, до життя, якого не прагне. Але він наслідний принц, і це його обов'язок. Досі йому не бракувало радощів, а тепер вони стали на вагу золота.

— Усе гаразд, — мовить він. — Я розумію. Дякую, мамо, батьку. Піду готуватися до від'їзду.

І от, у пору розквіту сумерських троянд Тігнарі лишає позаду вічнозелений ліс, люблячих батьків та милий серцю дім.

Тижнева мандрівка приводить його до палацу у пустелі.

Сонце безжальне — Тігнарі ледь не знепритомнів, спішившись з в'ючного звіра. Пісок під ногами пливе; таке відчуття, ніби намагаєшся йти по воді.

Принц Сайно чекає на нього біля входу. Він мовчки бере руку Тігнарі й скуто, покірно цілує її. Він неймовірно вродливий, проте вираз його обличчя пронизливий та серйозний. Несхильний до сміху чи радості.

— Ваша Високосте, — без посмішки мовить він.

— Ваша Високосте, — каже Тігнарі, впадаючи у розпач.

Решту дня займають поздоровлення та вітання, формальність як годиться. Вклонившись королю і королеві, таким же серйозним, як і їхній єдиний син, Тігнарі сідає поряд із Сайно у великому залі. Він обмінюється люб'язностями з вельможами за чашечкою чаю зі спеціями та фруктами, які ледве може осилити. Видавлює з себе приємну посмішку, дотепний жарт. А коли відчуває, що втрачає сили, то думає про батьків, про своє любе маленьке королівство.