Інший шлях

Дитинство?

Степан бубонів мені під вухо, я не сприймав його слів. Розмова з ним майже завжди відчувалася для мене як білий шум на фоні.

— То що ти на це скажеш? Я такий лютий на нього! —Рудий обурено дивився на мене, пригадуючи якісь свої життєві негаразди, поки я зневажливо не слухав його історії. Поганий з мене друг.

— Є за що, — відповідаю, аби тільки той відстав. Балачки про його пригоди стомлюють мене так само, як цілий день тренування. Тільки після нього болять вуха, а не м'язи.

Микита, який весь цей час тримався осторонь, змушений був підійти до нас ближче, адже палкому сонечку так і кортіло прикрасити блідолицього засмагою. Лицар перемістився на лаву з вільного боку від мене. Дерево, під яким ми розташувалися, своїми могутніми вітками створювало для всіх охочих затишний тіньок. Я відчув, як Микита розслаблено видихає. Степан змовкає, коли до нашого короткого перепочинку приєднується лучник. Так і сидимо поряд у тиші. Залишатися один на один зі своїми думками знову я не готовий, тому й шуткую:

— Степан своєю кремезною дупою сів на бджолу... Тиша. Микита звертає свою увагу на рудого. Степан в цей же час застигає на місці і навіть перестає дихати:

—Так ото ти з нею говорив? Чому не сказав?! — рудоволосий гарчить на мене, зміщуючи погляд у мою сторону.

— Не встиг, — струшую плечима.

— Твоя дупа втягнула її швидше, ніж я зрозумів, що відбувається, — посмішка з'являється на моєму обличчі. Про Степана такого ж не скажеш. Чоловік підривається з місця і оглядає

себе. Маленька, роздавлена силою дупи Степана, постраждала розмазалася по лаві

поряд зі шматком цукру, яким мала так і не встигла добряче поласувати.

— Це лише комаха, — коротко зауважує Микита.

— Ні! Це не просто комаха! Це дуже корисна комаха була! — Степан вмить лютує:

— Від неї знаєте скільки користі? Вони запилюють рослини! Природа розквітає завдяки цим комахам. А мед який в них цілющий. Невже батьки не поїли вас ним, коли ви хворіли?! Вражені знаннями Степана, ми з Микитою мовчки витріщаємося на нього. Чоловік

зриває з дерева листочок, загортає туди бджілку та тицяє ногою мені по коліну.

— Пішли!