Передмова

13 4 0
                                    

Колись Чонхва зростила двох молодих генералів, абсолютно різних, як вода і вогонь.

Того, що був схожий на воду, звали Мо Сі: холодний, стриманий, вічно самотній; ставок, зроблених вояками на те, коли він втратить цноту, було достатньо для того, щоб за одну ніч зробити жебрака брудно багатим.

Мо Сі завжди був і є опорою Чонхва.

Того, хто був схожий на вогонь, звали Ґу Ман: теплий, люб’язний, надзвичайно прихильний до жінок; якби йому довелося розщедритися грошима за кожну дівчину, яку він поцілував, у його кишенях вже давно би гуляв вітер.

Згодом Ґу Ман відвернувся від усіх і став генералом ворожої країни.

Одного дня, ще до того, як Ґу Ман зрадив свою країну, йому раптом дещо спало на думку, тому він побіг до Мо Сі з книгою в руках, яку він сам написав, та попросив дати на неї відгук.

У той час Мо Сі був дуже зайнятий перегляданням документів та іншими справами, тож він лише спитав:

— Про що ти написав?

— Про все. – схвильовано відповів Ґу Ман. – Смачна їжа, гарні враження, подорожі, військові документи, буденнощі.

Мо Сі взяв книгу, пензель у його руці вже був занурений у чорнило.

Усміхаючись, Ґу Ман закінчив речення:

— Я також написав про тебе.

Мо Сі завмер і підвів голову.

— … Що ти написав про мене?

Ґу Ман щиро сказав:

— Лише деякі історії з нашого минулого.

Мо Сі не відповів. Деякий час він дивився на Ґу Мана, а потім опустив довгі вії і безвиразно зосередився на двох рядках  холодного, серйозного застереження, написаного акуратними вертикальними літерами під заголовком:

«Це заборонений текст, усі, хто прочитає це, – будуть покарані.»

Залишки бруду Прототип Where stories live. Discover now