Фанфікоманія

1. Гаррі Поттер та Кленова Паличка

Гаррі було всього сім, коли його тітка Петунія подавилася пончиком і того ж дня померла в лікарні. Дядько Вернон не витримав такої втрати – за місяць проблеми із серцем відправили на той світ і його. Дадлі віддали до дитячого будинку, а Гаррі, так вже вийшло, вирушив до Нью-Йорка, де жив хороший знайомий Дамблдора, містер Дювальє. Темношкірий маг був родом з Гаїті і мав непогані знання у вуду – тому підробляв, практикуючи масаж на відстані, за допомогою спеціальних ляльок. У будинку Дювальє був міцний захист, а сам чарівник користувався потужними захисними заклинаннями, здатними приховати від пошукової магії Волдеморта. Саме ці чари маг, який став прийомним батьком Поттера, наклав на «хлопчика, що вижив».

Дювальє не став віддавати Гаррі до якихось магічних шкіл. Та й взагалі вирішив нічого не казати тому про дивний світ, де деякі маги були «темними» не лише через свої справи, а й за рахунок неприйняття сучасних технологій. «Знайдемо тобі, малий, бабу нормальну – яка, коли заведеш собі коханку, просто відсудить усі гроші, а не стане поїти якимось зіллям чи вимовляти непрощенні закляття», – думав старий чарівник, – «Машину купимо. Не будеш таким, як ці британські сноби, та й взагалі – як ці чортові чистокровки». Але, коли минуло вісім років, Дювальє виконав занадто інтимний масаж подрузі ватажка однієї нью-йоркської банди – причому без усіляких ляльок, а особисто... Тому чарівника, незважаючи на сильний магічний захист, розстріляли просто на порозі його будинку зі звичайного маґлівського 9-міліметрового автомата. У той самий день Волдеморт, нарешті знайшов Гаррі. І вирушив за ним особисто.

Так вийшло, що Поттеру не було кому допомогти. Дамблдор саме цього дня відпочивав після пошуків чергового горкраксу – принаймні, так він сказав усім іншим, хто був присвячений у цю таємницю. Хоча насправді просто розважався з Роном, з яким таємно зустрічався вже більше року. Герміона так само, як і інші студенти Гоґвортса, навіть уявлення не мала про Поттера. А більшість із тих, хто міг би за інших обставин стати членом Дамблдорової Армії, практично не спілкувалися один з одним, за кілька років навчання розбившись на кілька компаній із різними інтересами.

– Ось я і знайшов тебе, Поттере! – радісно закричав Волдеморт, зустрівши Гаррі в темному провулку неподалік від його квартири. – Моя паличка сильніша за твою. І зараз ти помреш!

Темний чарівник направив на хлопчика Бузинову паличку і вигукнув: «Авада Кедавра!». Але Гаррі встиг відскочити. У цьому йому допомогли постійні заняття спортом і дуже хороша реакція. Адже, реагуючи надто повільно, Поттер не зміг би вже багато років ухилятися від чіпляння старого педофіла Роберто, який жив у сусідньому будинку. Хлопець не зрозумів, що то був за промінь, тому що про магію нічого не знав. Та інстинктивно здогадався – це щось погане. Волдеморт спробував поцілити по Поттеру ще, цього разу вдало – але Гаррі врятував захист, встановлений багато років тому його прийомним батьком.

Поттер зручніше взяв обома руками свою «чарівну паличку» і підбіг до здивованого чарівника. Інструмент хлопця не був магічним, але, як і у Волдеморта. Але теж виявився довгим та дерев'яним. Зробленим із клена. З написом великими літерами New York Yankees. І зі свинцевою серцевиною – свинець Гаррі туди заливав особисто, за порадою шкільних товаришів. Поки безносий («Що це з ним? Мабуть, сифіліс», – подумав хлопець) ворог намагався змахнути Бузиновою паличкою, Поттер з усього розмаху вдарив своєю. Пролунав тріск – але не дерева, а кісток черепа. «Треба б ще до Роберто зайти, адже все одно сяду за цього старого сифілітика, а так уб'ю одразу двох зайців», – подумав Гаррі, продовжуючи знову і знову піднімати та опускати свою кленову «паличку».