Інший шлях

Явка з того світу.

Оговтався вже на землі. Кінь, презирливо та відчуваючи свою маленьку перемогу над новим власником, глянув на мене. З Лиходієм ми не взлюбили один одного з першої зустрічі, істота не мала бажання підкорятися черговому вершнику. Колишній хазяїн Лиходія продав його за безцінь. Тварина була дуже агресивною та несприйнятливою до команд, чимало лицарів намагалися приборкати його характер — все марно. Обирати заміну Каштанчику не було з кого, тож я і вирішив спробувати укрутити хвоста нахалу. Поки з цього вийшло лише смачно звалитися з коня.

— Лиходій! — кричу, бо терпіння скінчилося. Тварина лише показово відвертається від мене і рушає далі. Ледве встигаю піднятися та схопити темно-коричневого коня за вудила.

— Стій! — вигукую наказ. На мій подив, Лиходій зупиняється. Тварина вважає себе розумнішою за мене та чекає, поки я знову вступлю у його гру. Продовжувати втрачати авторитет і надалі не хочеться, тож я не вилажу більше на коня, а повільно йду поряд з ним, утримуючи на короткому повідцю.

— Важкий характер, га? — поряд верхи на своєму коневі їде Степан. 

 — Він просто дурний.

— Дурний той, хто сліпо слідує наказам. Розумний той, хто удає дурного, — рудий сміється та торкається світлої гриви мого коня рукою.

— Ха-ха. Отакої, ми всі тут дурні?

 Степан відповідає мені слабкою усмішкою.

Обране місце для табору командир обрав вдало. Місцевість густо засаджена деревами, величезні зелені кущі, а яке різноманіття трав. Ворогу важко буде помітити нас, головною перевагою нашого розташування тут був крутий нахил. Наш табір розташовувався на порядок вище приблизного місцезнаходження нападників. Поки вони будуть повільно просуватися вперед, ми визначимо їх чисельність та відкриємо вогонь. Хай лише спробують дістатися, всі їх спроби просунутися закінчаться ямою трупів та відірваних кінцівок.

Група А прямо зараз готувалася до оборони. Звідси частина королівської гвардії здавалася нікчемно маленькою плямою серед густого лісу. Лучники займали заздалегідь розподілені місця для оборони, ховаючись у листях серед гілок великих дерев, у цей час мечники вишикувалися колонами, готуючись відбиватися стільки, скільки зможуть. Незламний і войовничий настрій відчувався у повітрі, моє серце завмирало кожного разу, коли легені сповнювалися величним духом.