Шляхи до серця

Розділ 51

На похорон Григорія Назаренка прийшло багато людей: родичі, друзі, колеги, та й просто знайомі. Олена не наважувалася підійти близько до могили, адже чутки про її вину безумовно були всім відомі. Вона іноді ловила на собі криві погляди і намагалася робити вигляд, що її це не турбує. Дівчина була вдячна Яні, яка прийшла разом із нею віддати шану загиблому.

Серед натовпу Михайленко впізнала кілька знайомих облич: кількох колег, колишню дружину та сина Григорія. Олена була добре знайома з ними, а особливо з хлопцем. Дівчина зітхнула, згадавши ці «неповторні» пів року їхніх стосунків. Напевно, саме Андрій Назаренко став причиною, чому жінки здавалися дівчині куди привабливішими.

Ці стосунки почалися неочікувано навіть для них самих. Вони познайомилися через Григорія. Той запросив сина на практику до себе, де довірив йому допомагати з документацією. Олена, будучи помічницею Григорія, стала керівником студента. Андрій був на два роки молодший за дівчину, тож батько навіть ставив її у приклад. Звісно, Михайленко це не дуже подобалося, але і сперечатися з начальством не хотілося.

Ці стосунки були першим досвідом для них обох: по-дитячому наївні та навіть смішні. Григорій сміявся з них, але був радий бачити їх щасливими. Їхні стосунки виглядали як ідилія, допоки не настав час зняти рожеві окуляри. Андрію ніколи не вистачало терпіння, а Олені — самовладання. Зрештою сварки стали невід'ємною частиною їхнього життя: не висловлені образи отруювали стосунки, допоки не перетворилися на тиху ненависть. Останньою краплею стала відмова Олени в інтимній близькості. Вона була травмована домаганнями в ранньому віці, через що довіритися іншій людині і наважитися на цю близькість їй було важко. Особливо людині, ставлення до якої було зруйновано цією мовчазною війною. Андрій не хотів розуміти настороженість дівчини, а старі образи не дозволили йому дати їй шанс. Так було прийнято рішення розійтися.

Вони не спілкувалися майже три роки, лиш вітаючи одне одного із днем народження раз на рік: Григорій дбав про це. Можливо, чоловік увесь цей час плекав надію на поновлення цих стосунків, а можливо просто не хотів, аби ця ненависть й надалі отруювала їх. Можливо він просто був такою людиною... Але про це вже не буде кого спитати.

Люди виходили з кладовища, залишаючи квіти на могилі. Олена пройшла доріжками подалі, аби не спровокувати нікого своєю присутністю. Вона хотіла просто тихо попрощатися із Григорієм і, можливо, побачити в очах його найрідніших, що вона не стала їхнім ворогом. Що б не казали інші, саме думка родичів турбувала її найбільше. Вони не були для неї чужими, і бачити їхню ненависть було б найболючішим.