Цикл ХІІІ

Розділ 1

"Боляче... боляче! Чортова сволото! Собі серце вирви, виродку! Я подивлюся, наскільки ти сміливий!"
Сатсуджин різко відкрила очі. Вона лежала на маленькому червоному дивані з подертими подушками в темній кімнаті. Стіни, стеля, підлога - все було непроглядно чорним. Навпроти дивана, на стіні, висіла картина хлопчика, який тримав у руках плюшевого ведмедика. Він сяяв щирою, радісною усмішкою, і на вигляд йому було не більше восьми років. На шиї виднівся хірургічний шов. Шидо спробувала піднятись але рукою лиш намацала отвір у своїх грудях.
- Це ще що таке?..
- Твоя регенерація душі. - почулося в іншому кутку кімнати. - Вітаю, молода душе.
Дівчина в сірому ханьфу повільно підходила до Сатсуджин, її м'ятне волосся, заплетене в два хвоста, передавало той самий запах, що й колір. Але найбільше дивували очі: чисто білі, сховані густими віями. Легкими кроками вона наближалася до Сатсуджин.
- Ти хто? - Шидо сіла, притримуючись за рану.
- Дух циклу переродження. Як звати цю молоду душу? - запитала вона.
- Що я тут роблю? - Сатсуджин запитала швидше, ніж почула питання духа, і швидко виправилась. - Сатсуджин Шидо.
- Ти померла, тепер потрапила сюди. Ти пам'ятаєш, хто це зробив? - дух сіла на інший бік дивану, склавши руки на колінах, і з спокійною посмішкою подивилась на Шидо. - Якщо так, то це значно полегшить твоє переродження.
- Ні. Не пам'ятаю. Я... - Сатсуджин "проковтнула" останні слова, розтріпавши каштанове волосся, вона звернула увагу на рану, якої уже й не було. - А де..
- Ти ж тепер безтілесна душа, у душі всі рани, отримані при житті, загоюються швидко.
- І що мені робити?
Дух встала навпроти Шидо, і, не поспішаючи, промовляла кожне слово з легкістю й посмішкою:
- Якщо ти не пам'ятаєш, хто тебе вбив, то треба дізнатись. Або не переродишся.
- Як?
Дівчина швиденько взяла кулю, схожу на дитячий м'яч, з рукава своєї одежі.
- Ехо. Воно підкреслює ідею відлуння минулого, яке можна "почути" або побачити завдяки ньому. - Дух легко підкинула кулю. - Як відлуння повторює звуки, так і цей пристрій дає можливість повернутися до минулих моментів, відчути їх знову. Душа, потрапивши в минуле, лише спостерігає за своїм життям, подібно до того, як живі чують відлуння, але не можуть його змінити.
- Тобто? Я бачитиму, але нічого не зроблю?
- Саме так.
Сатсуджин декілька хвилин просто дивилася на кулю, і врешті запитала:
- Що мені з нею робити? Як воно працює?
- Просто візьми до рук, і Ехо зробить свою роботу самостійно.
Дух циклу перероджень тільки хотіла покласти кулю у руки Шидо, як Сатуджин різко перебила, махаючи руками перед обличчям.
- Стій, стривай. Ще питання!
- Слухаю.
- Що це за картина? - дівчина вказала в сторону хлопчика з ведмедиком.
Дух навіть не глянула в туди, відповіла лиш однією фразою:
- Все тут пов'язане з твоїм життям.
- Але ж тут лише диван і картина!
- Це й є основні аспекти твого життя. - Дух поспіхом відповіла, а на її обличчі читалося невдоволення такою довгою бесідою.
- І як далеко мені потрібно повернутися назад? - Сатсуджин встала, і зрозуміла, що вона вище духа щонайменше - на голову.
- Воно саме вирішить.
Сатсуджин подивилася на Ехо. Куля, яка ледь сяє жовтим світлом, тримала в собі квітку лотоса всередині, але квітка була дуже бліда, майже біла. Дух вклала Ехо в руки Шидо. В той самий момент куля почала швидко обертатися і сяяти. Через пару секунд Сатсуджин почула чоловічий крик.