Цикл ХІІІ

Розділ 2

   Чоловічий крик. Перше, що почула душа зі свого минулого. Вона бачила, як її жива, шістнадцятирічна копія спускається в підвал дому. Зелені очі відблискували на світлі маленької лампи, а каштанове волосся заплетене в хвіст. Швидкими кроками вона підходила до крику. 
   - Батько? - Сатсуджин стукала у двері, звідти лунав крик, але відповіді не було. Простягнувши руку до дверної ручки, вона опустила її до низу, і штовхнула двері.
   Відчинено.
Батько її лежав на лікарняній кушетці, яка весь цей час до цього знаходилася тут від минулих господарів будинку, його торс був оголений, а з грудей стікала кров. Руки й ноги прив'язані до ніжок кушетки, а на обличчі передавалися всі емоції болю й люті. Він був не сам, біля нього стояв чоловік. На вигляд високий, в якомусь дряпаному фартухові, а під ним звичайні спортивки. Обличчя його засвічувала лампа, але в руці блистів фіолетовий загострений камінь. Він помістив в області грудної клітини, і почав зашивати невелику різану рану хаотичними рухами. Кров досі сочилася та капала на холодний кахель кімнати, утворюючи уже досить велику калюжу.
   - Батько! - Сатсуджин підбігла до чоловіка, який дивом ще був у свідомості, і побачила бліде обличчя. Чоловік не звертав на неї уваги.
   Інший швидко закінчив своє рукоділля і, сказавши одну фразу дитині, швидко вийшов, лиш чутно було його кроки і стук дверей. Батько Шидо все ж втратив свідомість. 

   *** 
   "Не чіпай, і не викликай нікого, він жити буде."
   Так і сталося, через пару годин чоловік встав сам, і привівши себе до ладу, прийшов на кухню, де Шидо вже сиділа біля чотирьохрічної сестри, доки тим часом та була в спробах не перевернути суп. Поправляючи своє чорне пальто, під яким була зелена сорочка, чоловік оглянув кухню. 
   - Батько! - Сатсуджин тільки помітила увійшовшого, і одразу підійшла. - Що то було? Хто той чоловік?? Що він робив?? - на лобі з'явилися краплі холодного поту.
   За вікном опадало листя, повільно наближалася зима. Холодний вітер потрапляв у будинок через відкрите вікно, від якого по тілу бігали мурашки.
   - Все в порядку. - відповів він, лиш кинувши погляд на доньку. 
   - А що він в тебе помістив?? 
   - Нічого такого, то лишень моє покарання. 
   - А? Покарання? - Шидо підняла брови. І подумала: "- Яке, чорта, покарання?" 
   - Не звертай уваги. - чоловік розвернувся, і вийшов з кухні, а потім і зовсім з дому. 
   *** 
   - Дядько, він дивним став... 
   На тому боці телефонної розмови важко видихнули, і спокійним голосом чоловік звідти заговорив: 
   - Після того, що ти мені розказала? 
   - Так. 
   - Опиши мені ще раз, що то був за камінь.
   Сатсуджин сиділа підібравши ноги під себе, і стукала рукою об лікоть іншої. 
   - Фіолетовий камінь, на аметист схожий. У вигляді ромба. Він був у металевих завитках, які з усіх сторін обвивали його, у вигляді якоїсь лози.
   - Ага... І той чоловік помістив той камінь в грудну клітину твого батька? 
   - Так... Ви про це щось знаєте? 
   - Знаю. Але я в Ансенції, якщо точно, то в Аргенісі. Мені щоб до Фресії, тим паче до вашого рідненького Люміну, дістатися, треба щонайменше три дні.
   - А швидше ніяк?.. 
   - Ніяк. Дорого вийде, а в мене поки стільки грошей немає. Давай доки за шваргом подивись. - відрізав чоловік, чутно як в нього щось заскрипіло, чи то стілець, чи хрускіт його колін.
   - Добре... 
   - Я вирушу при першій можливості, тому не розкисай. 
   Три дні проходили довго, Сатсуджин доглядала за сестрою, і при можливості слідкувала за поведінкою свого батька, всі три дні він йшов кудись на пів дня або пару годин, а сторінки особистого щоденника поповнювалися записами: 
   "Дядько Фаміліар сказав чекати його, він поясне. Але я не розумію, що з батьком. Сьогодні він повернувся через чотири годин як пішов, й одразу зачинився в своїй кімнаті. Він виходив рази три, і то, щоб попити води. З самого ранку він нічого не їв, мабуть, або це було тоді, коли він йшов. Сьогодні він не брав до рук свої чортові книги з анатомії, хоча й дня без них не міг прожити. Буду записувати ці три дні, щоб нічого не забути."
   "День перший: батько не виходив з кімнаті пів дня, доки йому хтось не зателефонував, і він швидко пішов.З учорашнього дня він не перевдягався, тому його завжди випрасувана сорочка стала зім’ятою. Він повернувся під вечір, таке відчуття наче його пожували й виплюнули. Волосся скуйовджене, одяг пом’ятий, обличчя покрите сіткою дрібних зморшок."
   "День другий: таке відчуття, наче він всю ніч не спав. Я прокидалася разів шість від того, що в нього скрипить стілець і падають папки з документами. Два рази він голосно закрив двері, від чого навіть дрібна прокинулась, і мені довелося вилізти зі свого нагрітого ліжка до неї. Сьогодні він пішов рано-вранці, я не бачила як він йшов, помітила лиш його відсутність. 
   Я займалася з дрібною, по рекомендаціям з садочку ми займалися вправами, і у висновку...  вона сказала букву "р"!! 
   Батько повернувся ввечері, можливо, години в чотири, не знаю. Я домашнє на понеділок почала робити, а то лікарняний закінчився, а в мене нічого немає, ото мене будуть морально тріпати. В неділю повинен приїхати дядько, я це чекаю більш за все. "
   "День третій: от тут реально щось не те! Він весь час десь ходить, і чорт знає чи він їсть! Його розмови закінчувалися двома-трьома дзвінками, і то, у відповідях було лиш "Ага" "Угу" та "Йду"!  Добре, сьогодні займусь своїм одягом, а то він в мене виглядає не краще ніж у батька, який, до речі, все ж таки не перевдягався, і навіть не брав до рук мила, та не зібрав своє лахмате волосся, яке йому вже в очі лізе! А до цього таке круте волосся було, гладеньке, розчесане, блискуче, а тепер... ех..."
   " Сьогодні дзвонив дядько!! Сказав буде ближче до обіду, і все поясне! Але сказав, що було б чудово, якби батька в той момент дома не було, а то нагадувати йому про таке не треба. Ну що ж нема проблем! Він все одно кожного дня їде." 
   Ближче до полудня у двері постукали. 
   - Дядько! - Шидо радісно відкрила двері, запрошуючи стоячого у дверях чоловіка увійти. 
   - Привіт, ну як ви тут? - запитав той, посміхаючись.
   Світло-русяве волосся гарно вкладене і пахнуло якимось новим шампунем. Одяг, як завжди, бежевого кольору: брюки, піджак, і біла сорочка. Все чисте, охайне, повна протилежність його шваґера.
   - Батька нема?
   - Нема, знов пішов.
   Вони зайшли на кухню, запропонувавши чаю, Сатсуджин поставила чайник, і шукала той смак, який вже фірмовим став для Фаміліара.
   - Так, що то за камінь? - поставивши чашку ароматного персикового чаю, запитала Шидо. 
   - Ти вирішила не витрачати часу, як я бачу, - чоловік хмикнув, і зробив ковток чаю, - ну що ж, йдуть такі плітки, серед високопоставлених членів суспільства, що один невгомонний агент з мафіозної організації Хасуко знайшов камінь, близько шести років назад. Це камінь підтвердили як не звичайний, на деяких агентах робили досліди, що буде з людиною в тій чи іншій ситуації. Роки два з'ясовували, вбили близько двадцяти добровольців з різних організацій, і дізнались, що він вбиває людей з мафії або будь якої іншої групи невгомонних, які наносять шкоди іншим людям, але лише тоді, коли їх немає у списку, за яких заплатили.
   - І навіщо воно батькові? - здивовано запитала Сатсуджин.
   - Розумієш, твій батько належить до високопоставлених, і, можливо, він завдав шкоди або заважав якійсь мафіозній групі. А цей камінь назвали Зендом, і до цього його оригінал належав організації Дощових, багато хто намагався зробити копію, але все дарма. І вирішили, що Зенд буде покаранням тому, хто зробить щось не те, щось зі списку пов'язаного забороненого Зендом, - Фаміліар вже допив свій чай, відставив чашку. 
   - Не зрозуміла...  - Сатсуджин стукала по ліктьові, і ходила по кухні взад-вперед. - То це зробили ті...як їх... Дощові? 
   - Не факт, можливо будь-яка інша організація, до них просто не сунуться. Поки що лише одна організація сильніше за Дощових, і то, вони в Аргенісі. 
   - А Дощові? 
   - В Люміні. 
   - ТУТ?! - викрикнула здивовано Сатсуджин.
   - Так.
   Шидо покрутилася на місці, і викинула цю думку поки що з голови. 
   - Таак, добре, зараз то проблема не в цьому... Цей Зенд можна якось витягти?
   - Так. Але цим займеться лише Хасуко, і є два варіанти: або домовиться з якоюсь організацією, щоб та заплатила не маленьку суму Хасуко або самому працювати.
   - Дяядько, ну ти ж допоможеш?? - з лисячою посмішкою запитала Шидо. 
   - Я знаю, що ти хитро зроблена, але ні, на роботі в мене і так все туго, а Хасуко спочатку треба знайти, дізнатись ціну, і перевести це все ще й в ліори. 
   - Вони з Ансенції чи нащо їм переводити ще й ліори? 
   - Так, з Ансенції. 
   - Зрозуміло. А що зараз з батьком робити? 
   - Нічого ти йому не зробиш, якщо все правильно, то Зенд буде спочатку забирати всі моральні сили, а потім і фізичні. 
   - ... 
   - Щоб було легше, можеш відправити Юсино кудись. 
   - І куди я її відправлю? Їй чотири! 
   - Якщо вона погодиться, то її я можу забрати, а тобі дати тисячу фрес. 
   - Скільки?! - Сатсуджин очі на лоб повилазили від такої суми. 
   - На них два тижні прожити можна і не хвилюватись!
   - Більше не дам. - Фаміліар протягнув тисячну купюру, на якій знаходився портрет якогось там політика. 
   - Та і за це велике дякую! 
   Фаміліар в той же день забрав Юсино, і сказав, що знову рушить  до Ансенції, а Сатсуджин лиш від всього серця побажала нервів, бо три дні у відкритій річці чорт-пойми-скільки-там-кілометрів, не кожен зможе. А Шидо почала шукати роботу, зараз в неї була одна ціль: дістати Зенд.