Глава 2
«знайомство»
Вже під ранок я прокинувся від сильного стуку в двері. Я швидко зірвався з крісла і відкрив переді мною стояла молода Лаборантка дівчина 26 років не високого зросту у неї руде волосся середньої довжини, як море очі.
-Здрастуйте, пане Девіс моє ім'я Керолайн Мерфі мене надіслав професор Ейс він попросив мене допомогти вам у проведенні ваших експериментів Здрастуйте Керолайн, мене звати Малкольм Девіс але ти можеш називати мене просто Малкольм добре?
-Так, домовилися)
-от і славно)
Після невеликого діалогу, я підійшов до раковини, щоб вмитися, подивившись на себе в дзеркало, я побачив заспане дуже втомлене обличчя.
- А правда я не спав кілька ночей працюючи над проектом.. хм.. може мені і справді потрібно більше відпочивати як казав Ейс?
-Ну гаразд час приступати.
-і так Керолайн із чого почнемо?
-Знаєте Малкольм я проаналізувала ваші записи і побачила щось дивне.
М: - І що ж?
К: - у деяких записах сказано що ви іноді спостерігаєте не зрозумілі речі так?
М: - так іноді я бачу короткочасну появу анахронізмів (речей поза своїм місцем, часом)
Це є причиною, за якою я захотів створити прилад, який зміг би керувати часом і простором.
До: -Досить цікава теорія Докторе
М: - дякую
Розумієте мій винахід має стати проривом у сфері квантової фізики, ми з професором Ейсом готувалися до цього 20 років вже через декілька місяців має бути перша презентація на площі.. якщо все вийде добре ми можемо отримати кошти з бюджету для більшого розвитку у цій сфері а також допоможе мені розібратися з моєю проблемою.
Після кількагодинної розмови ми почали далі працювати й проводити експерименти з моїм винаходом, я й не помітив як минуло майже пів доби... «треба більше відпочивати» подумав я і наступної миті не пізнав свого кабінету мої прилади були покриті корозією і їх було майже не пізнати але годинник не змінився він ніби захищав себе сам.
