Відмінник твого предмета

Бар

На вулиці +27° а в день були всі 40° кочегарка, я весь мокрий, молюся щоб скоріше наступила зима.
Улюблена пора життя це зима, зима це і є моє життя, оцей момент коли стоїш на морозі, червоні руки та ніс, підпалюєш ментолову цигарку а сніг починає іти ще кращий і кращий..
Ех, повернуся до реалії.

2016 рік, я 19-ти річний хлопець який вже поспішає на роботу.

Спускаюся сходами в підвальне приміщення, відкриваю двері в рай людей що люблять випити та закрити жахливий тиждень.
Мене одразу обливає атмосфера шуму, музики і п'яного запаху, комфортна зала з невеликою площею в фіолетовому освітлені, я підходжу за барну стійку викрикую лише
- Еу, Владе, ти там вже геть з дуба рухнув?
—Дивлюся на інший край стійки, та паралельно одягаю форму і відпускаю напарника додому.
А той Влад до якого я кричав, не повіриш - це мій зовсім не приязний гість, хлопець років 26-ти явно старший за мене але я не цікавився, він худої статури, ростом десь 1.90.

Він завжди сидить в кінці зали, там зазвичай тусять самі тихі, не дивуйтеся бо тихі вони не по натурі, а від мяу, спочатку вони ледь голови собі не скручують, а потім самими тихими стають.
Так, у нас вживається і не таке, знаю що колись цей жах закриють але виручка береться гарна, тому працюю...
Чи вживає цей хлопець, не знаю, не слідкував ніколи, але п'є він гарно.

Знову я.
Поет який намагається забути себе, не гублячи та скоріше забути минуле, а минуле ще як травматичне, хоча сім'я в мене чудова - мама, тато, брат старший та молодша сестра.
Переломний момент був, от я його і намагаюся забути.
Я не знаю як поєднується моя митецька душа з таким жалюгідним місцем роботи, але я так добре поринув в думки що тільки в момент відчуття в роті присмаку металу, бо розгиз губу, одумався.
Точно, бар, стійка і Влад який вже хоче танцювати стриптиз, майже танцює.
Оголюючи груди та перебираючи пальцями по ґудзиках сорочки, у нього вже своє, п'яний, з роздратованими обличчям та горні настроєм він був готовий трахнути стіл, дякую що не якусь дівчину років 19-ти бо і такого хватало.
І в цьому я його і не приязню.
Гарчати готовий, інколи і гарчу, хоча часто йому і влітає в писок, як від мене так і від хлопців цих дівчат...

Сьогодні нас на зміні двоє і поки я ще спокійним тоном і легкими рухами заспокоював Влада та застібав його сорочку, наш менеджер Саша встиг розбити келих і посваритися з клієнтом, я пережив цей вечір.
Близько 23:20 почали всі затихати та іти, розрахувавшись Влад постійно сидів до самого закриття і виходив з закладу після мого прохання, стояв на вулиці і смачно палив очікуючи коли я вийду.
А потім тихо проводив мене своїм поглядом не видаючи ні слова, куди ішов та дівався цей хлопець далі -  поняття немає, я чомусь кожного разу уявляв який ж він в житті без п'янощів, дурні та подібного.
А можливо він також митець?
А можливо... Бляха, та нічого не можливо.

Знаєш, він часто пропадав на якись тиждень чи трошки більше, не приходив до нас взагалі, але на цей раз його ніхто не бачив майже два місяці,мені з цього толку нуль, лише те що він давав хороші чайові, тому їбати не має.
Так от, вересень, я вийшов на навчання, досі не розумію як поступив у один з найкращих університетів Києва щей на бюджет, навчаюся вже на другому курсі психології не по своїй волі та як сказати навчаюся, частіше прогулюю.

Перший день почався чудово бо я вийшов на балкон та запалив цигарку, всмоктуючи дим в свої легеня, накинув сорочку і дивився як люди поспішали на роботу, діти у школу, а підлітки з обличчями мучеників ішли палити за гаражами я бубнів це в своїх думках і розумів що вже і самому пора іти.
-Боже, стою такий, обговорюю дітей, прям як бабка яка постійно всіх засуджує.
Зайшов назад до квартири та закрив балкон, затушив цигарку об двері і кинув до банки на дні якої вже лежить купа таких самих.
Моторними рухами пальців я затягнув галстук і взяв наплічник, шморкнув носом та тихо попрямував на вихід.