Шляхи до серця

Розділ 58

— Отримати ухвалу виявилося простіше, ніж я думав, — Мінкі із захопленням дивився на аркуш у своїх руках.

— Та ну? — саркастично спитав Павло. — А от Ян так не вважає.

— Простіше нема куди, — Овсієнко схрестив руки на грудях, пишаючись собою.

Стельмах зітхнув:

— От же ж, герой-коханець. Ти заледве пів компанії не продав, дурбецало.

— Усього лише сертифікат на пожиттєве лікування в «Блакитному місяці».

— Яне, Терен з тебе за цей сертифікат візьме у подвійному тарифі.

— З цим я розберуся потім, — відмахнувся чоловік і сів в машину.

Яна знизала плечима і теж пішла до машини.

— Я вважаю, ми добре впоралися. У крайньому випадку можна було б влаштувати потребу в лікуванні, — сказала слідча. — А тепер мерщій до відділку, часу обмаль.

Стельмах і Чхве переглянулися.

— Дякую за допомогу, — Мінкі злегка вклонився.

— Забий, — відмахнувся чоловік. — Дуй до машини, слідча має рацію.

Мінкі і Павло сіли в автівку. Овсієнко намагався додзвонитися Олександрі й поділитися новиною, але вона була поза зоною.

— Щось не так? — спитав Чхве.

— Саша не відповідає. Дивно, — відповів Ян.

— А зателефонуй Поліщук, — запропонувала Самойловська.

Чоловік кивнув і набрав номер Сейліни, але результат був той самий.

— Немов крізь землю провалилися, — виніс вирок Овсієнко.

Мінкі і Яна переглянулися. Одночасно вони зробили висновок:

— Миколі пизда.

***

Коваленко, закований у наручники, сидів на підлозі й мовчки дивився на жінок. Бійка з Оленою та Олександрою не пройшла безслідно: він був майже знесилений, а напади серцевого болю забирали останні краплі енергії.

Михайленко сіла поруч, відчувши, що адреналін перестає діяти. Біль в усьому тілі від бійки та слабкість після удушення дали про себе знати. Косач схрестила руки на грудях і дивилася на Олену і Мирослава. Бажання до смерті забити Коваленка не вщухало, але присутність дівчини їй заважала. Вона була непередбачуваною і навіть натякала на те, що за потреби свідчитиме не на користь Косач. Тож Олександра була вимушена приборкати свій гнів.