Щоденник божевільної

1

Тихе маленьке українське місто. В центрі нікого, тільки вона одна на холодній лавці з сигаретою в руках. Їй так хотілося залишитись на одинці зі своїми думками і цигаркою. Та не тут то було...
- Дівчина і куриш? Аж гидко.
- Залиш мене, я хочу побути одна.
- І ти навіть не запитаєш хто я?
Поглянула на його одним оком. На вигляд симпатичний хлопчина років 18, та мені тоді було байдуже, думки заполонили мене.
- Я вже давно спостерігав за тобою. Ти постійно куриш і ходиш з похмурим обличчям. Щось трапитись?- та я мовчала йому у відповідь.
На справді так хотілося виговоритися, але він зовсім не знайома мені людина, да і йому байдуже на мої проблеми.
Просидівши так в мовчанні ще 5 хвилин,  він встав і пішов.
- та й правильно, хто захоче спілкуватися з такою як я? Але ж ще навіть нічого йому не сказала. Ну хай іде. Накінець-то побуду одна.
Пройшовши додому, той хлопець не виходив мені з голови. "Я постійно думала про його і не могла забути. Перед очима поставало його темне волосся і карі очі. Так, я встигла це розгледіти. Але ж навіть не знаю, як його звати. Поверніть мені час назад і я познайомлюся з ним",- з такими думками і заснула.