Шляхи до серця

Епілог 2. Війна

Богиня Війни була відома своєю праведністю. Вона завжди вважалась Богинею Свободи та Справедливості, однак свобода потребувала боротьби за неї. Зрештою, ім'я Богині стало лунати частіше на полях бою із благаннями звільнити поневолені душі. Не кожна з цих молитв була щирою, та не кожна з цих війн була визвольною. Люди стали зловживати покровительством Свободи, тож минуло не так багато часу до моменту, коли її ім'я стало Війна.

Богиня не могла покинути нужденних і боролася за них. Її меч був викуваний із крові полеглих, її кольчуга була зшита зі зруйнованих життів, але вона продовжувала битися за волю, за переконання і справедливість, у яку вірила. Вона поклала край не одній війні, була посередником не в одних переговорах. Але люди продовжували шукати приводи для вбивства одне одного. Так одного дня на землі розвернулася одна із найкровопролитніших війон.

Обидві сторони молилися Богині Війни, благали її зійти на землю й зупинити це божевілля. Земля була просочена людською кров'ю, цивільні гинули від голоду, а сторони ненавиділи одне одного настільки, що не залишали в живих ані старців, ані дітей. Ці два володіння давно ненавиділи одне одного, однак минулим володарям вдалося знайти спільну мову, і конфлікт було заморожено на десять років. Та невдовзі до влади прийшли їхні сини, які не бажали миритися одне з одним. Розгорнулася нова війна.

Богиня спустилася на землю, але не змогла досягти розуму командувачів, що ненавиділи одне одного. Кожен вважав, що Богиня має стати на його сторону, та Війна не бажала обирати. Це не було справедливістю, це не було свободою для їхніх народів. Ця війна не мала починатися. Вона лише дарма забрала сотні життів.

Вирок Богині не припав до душі ворогуючим володарям. Зрештою, тягар понівечених життів та зневіри людей, ослабив Війну. Вона втратила своє «я», вона сама зневірилась у собі.

Богиня була прикута до землі і могла лише молити своїх братів та сестер про допомогу. Та чи могли вони почути її?

***

Я була бунтівною дитиною. Я ніколи не хотіла бути просто донькою Кирила Горяна. Я ніколи не хотіла бути бізнесвумен. Для мене це було занадто складно, занадто нудно, занадто не моє. Моя мати завжди підтримувала мене, і навіть переконала батька, що мені не обов'язково успадковувати його бізнес. Він дозволив мені самій обрати свій шлях. Однак не кожен із цих шляхів міг прийтися йому до вподоби. І я обрала саме такий.