Я вже іду

Глава 1

  Як не старайся, але я не можу згадати свого дитинства, ні з точністю і до найдрібніших деталей, ні розмитим пластом свого життя. Я пам'ятаю, як і більшість, лише окремі його фрагменти, спалахи яскравих спогадів, чомусь забилися в голову. Причому це можуть бути якісь абсолютно безглузді і не особливо приємні речі на зразок того разу, коли мене вирвало після походу в церкву взимку, і навпаки яскраві моменти типу прогулянки в темному парку з відносно живою тобою. Чомусь я добре запам'ятала цю різко пролітаючу перед очима картину, як засніжений двір охопленого дзвоном храму миготить переді мною і змінюється розтіктікшоюся на білосніжному заметі бежеву пляму моєї блювоти. Дивно, що мама не відвела мене до екзорциста після цього випадку. Надмірна релігійність шкодить вашому здоров'ю.))

  Прогулянка ж з відносно живою (в моїх думках) тобою по парку не несе абсолютно ніякого смислового навантаження в собі, але, тим не менш, не наповнює ніякими світлими і радісними емоціями минулі дні. Здається, всі мої спогади про дитинство, і всі що сталися досить давно, моменти оповиті якимись похмурими важкими настроями. Я пам'ятаю лише шматочок неба над своєю головою в нерозривному колі спрямуваному на чорні вершини вгору ялин, свою дитячу руку, що піднімає жолудь зі спресованого хвойного покриву землі і дивну, можливо, вигадану, чорну постать десь вдалині у старого входу в парк під напів розвалиною аркою. Напевно, ця похмурість найщасливіших на перший погляд спогадів обумовлена тим, що це, в першу чергу, вже ніколи не повториться знову, і, по-друге, ти вже знаєш кінцевий результат тієї чи іншої ситуації. Ти... все одно ...померла.

  На той момент, коли дії цієї стрічки твого життя відбувалися на екрані кінотеатру, ти була зовсім іншою людиною, що відрізняється від того, хто цей побачений фільм згадує. Буддисти вірять, що людина, а точніше його внутрішня сутність, вмирає кожну хвилину. Ми переживаємо кілька маленьких смертей кожен чортів день свого нескінченного життя, тому що, відповідно до їхніх вірувань, особистість людини змінюється з хвилини на хвилину від набутих знань, від думок які відвідали її голову, побачених картин навколишнього світу. Тому й не можна сказати, що хтось повинен бути самим собою, не прикидаючись іншим. Це просто неможливо.

  Я могла б стати буддисткою одного разу, але моє ставлення до різноманітних релігій зазнало надто великих змін за останні десять років, так що покладатися виключно на «віру» більше не представляється можливим для мене. Але течії та вірування різних релігій відкривають шлях до нових думок і джерел натхнення, можуть призвести до нових роздумів. Буддистське вірування про маленькі щоденні смерті змушує задуматися про забавний кінець, що в якому-небудь там далекому вимірі всі ці, живші всього хвилину особистості, і тіякі змінили їх нові, живуть разом, представляючи собою мільйон однакових зовні, але різних всередині клонів. Якби таке місце було, і я б зустріла там двійників себе, то вибрала б, напевно, ту себе, що була на момент кохана тобою. Нехай це і досить наївно. А  якою з мільярда особистостей цього «пожирача землі» я залишилася? Чорт його знає. Мене однієї-то занадто багато. Але, напевно, було б цікаво побачити ту мене на самому початку, ще нічого не розуміючу, але ту яка пашить енергією і кличе людей вперед з собою, не розуміючи, що йде на вірну смерть.