Мистецтво бути собою

III

Щоденник Джека Харісона
3 грудня

Мій ранок почався невтішно: прийшла телеграма від матері, та повідомляла, що приїздить до Лондона аби зустрітися з подругою і навідати свого "непутящого" сина.
Для неї я завжди був не ідіальним. Як і батько. Все своє життя цей чоловік терпів надмірне лицемірство моєї матері.
Її присутність я відчув перед тим, як вона увійшла. Матір відкрила двері і з порогу почала докоряти:
- Чому не зустрів хвору матір?
- Мамо, ви не хвора, - ледь не сміючись відповів я.
- Я хвора самотністю, якою наділив мене син...
Я здався. Ця жінка мала аргументи на кожну відповідь.
- І внуків я не дочекаюсь? Тобі вже 30 років! А єдина твоя сім'я - це жменя психів!
- Робота для мене головне.
- Але хто тебе пітримає, як не сім'я?
- Мені самому добре, - я збрехав та матір це знала. Вона знала все.
Вона була зі мною завжди. Все дитинство. Всю юність. Аж поки не зрозуміла, що я готовий до дорослого життя. Тоді вона переключилась на батька. Так, ця жінка була народжена піклуватись. Це була її єдина і найкраща риса. Вона ще довго повчала. А перед відходом лагідно промовила :
- Бережи себе..
Я зітхнув і отримав зауваження:
- Випрям спину!!

Щоденник Елізи Рос
3 грудня

День був просто чудовий. Зранку мені хотілось співати. Я виглядала довго в вікно: сьогодні хмари розтупили і виглянуло сонце. Взимку воно найгарніше. І його проміння так гарно виблискують на снігу!
Увечері до мене навідався містер Харісон. Я розповіла йому про сонце. Він послухав. Взяв плед з ліжка накинув на мене і повів надвір. Там було темно і холодно. У мене замерзли ноги. Було темно, не було сонця і я запитала в містера Харісона чому ми прийшли сюди. Тоді він показав на гору, в небо.
Це були блискучі цяточки, це були діти сонця, це були зірки! Від побаченого я заціпеніла. Їх так багато! Безліч комашок, які світяться. Але з'являються лише вдень. Я не жила до цього по-справжньому.Це найкраще, що я бачила в житті!