*Наш час*
Крок за кроком. Крок за кроком. Я йду поміж високих дерев, маленьких дерев, великих кущів і маленьких кущів. Романтики оцінили б. Адже це " повернення ", " воз'єднання " з природою! Як на мене, то це нісенітниці. Вже минув той час, коли людство жило за законами природи. Тепер закони створюють самі люди.
Але до чого це привело? А до того, чорт забирай, що я йду цим клятим лісом і боюсь за власне життя. Бо гроші почали керувати світом, а людина стала цінним товаром.
Я підбила ногою шишку, вгамовуючи цим свою злість. А що ще робити? Потрібно йти, а я не знаю куди. Скрізь все однакове. Гаразд, без різніці. Просто не буду нікуди звертати, а буду йти прямо. Я вже йшла прямо, от і буду продовжувати.
Як хочеться пити. І чому я не вчила природознавство в школі? Зараз знала б, як орієнтуватись, де що дістати.
Я продовжувала йти. Повітря було гарячим. Сьогодні один з тих осінніх днів, коли ти відчуваєш, що ще літо, ще тепло; коли забуваєш, що через декілька тижднів розпочнуться дощі, холод. Але ще рано.
Я переступила невелике дерево, що впало, і сіла на нього. З землі виднілось величезне коріння, яке перепліталось між собою. Це ж яка сила має бути, щоб вирвати це коріння з землі?
Я почала озиратись. Попереду ліс ставав все темнішим, високі дерева змінювались меншими, але сухими. Щось вбило ці дерева, не дало можливості вирости. Е ні, туди я не піду. Краще обійду іншим боком. Поверну праворуч і буду йти поряд з цими мертвими деревами, але не буду заходити, а коли вони закінчаться, то знову піду прямо. Геніально, як на мене. Так і зроблю. Але ще відпочину трішки.
Озирнувшись назад я побачила... Нічого нового я не побачила.
Тепер мені стало лячно. Чомусь, але коли ти один дома, то тобі не страшно, тому що тебе оточують рідні стіни, які відділяють тебе від навколишнього світу. А тут... Тут ти один, але вже в навколишньому світі. Тут немає меж і ти відчуваєш себе маленькою істотою, яка нічого не означає і не впливає. Ось це страшно.
Так, потрібно заспівати пісню. Якусь веселу. Тоді буде не так страшно.
Так, якщо ти коли-небудь відчуєш смуток,
Захопи свій гаманець і візьми таксі,
У темну сторону міста,
Це - те, де ми будемо,
І ми будемо чекати тебе, і вести тебе через танцювальну доріжку,
До кабіни ді-джея,
Ти знаєш, що попросити,
Ти знаєш, що попросити.*
Співавши цю пісню, я встала і почала йти в той бік, який і планувала. Хіба ж я могла тоді знати, що чекатиме на мене попереду?
*(The Wombats - Let's dance to Joy Division)
ВИ ЧИТАЄТЕ
Втеча
Novela JuvenilДвох студенток було викрадено з університетської вечірки. Одній з них вдалось втекти від викрадачів. Але втеча - це лише початок. Вона мусить віднайти шлях додому і врятувати свою подругу. Попереду на неї чекають випробування дикою природою, голодом...
