Ми завжди думаємо , що часу в нас вистарчить і тому ми не спішимо ,не спішимо зробити все те ,чого так бракувало "
От і я знаючи про це проводила кожен день так , як останній !
Та один день змінив моє життя назавжди!!
Цього дня ми з моєю сім'єю поверталися з весіллЯ. Весілля закінчилося пізно та ще й було в іншому місті .
Заїхавши на нашу вулицю ,я дуже зраділа ...
"Нарешті дім " -подумала я .
Але...але ...моє серце стало битися все частіше і частіше ...я встигла крикнути "Джек"...НІ!!!....і сльози потекли рікою...
Пам'ятаю ,тоді , я цілий день плакала і не могла собі цього пробачити .
Можливо ,я сприймаю все дуже близько до серця , можливо -це дивно і не розумно плакати через собаку ,але я така і нічого не можна вдіяти . Він жив зімною 12років ,12 прекрасних років ,він був вірний ,добрий ,ніколи не підводив мене ,і всі ці роки був моїм найкращим другом .
Тому мені було дуже тяжко відпустити його ...
Відтоді я почала боятися смерті ,чужої смерті . Адже набагато
гірше ,коли ми втрачаємо когось близького нам !
Ще рік я плакала ночами , ніяк не могла пробачити цього собі ,питалася за що ...
Це був дуже тяжкий рік ,адже тоді я втратила не тільки Джека .
Яким би не був цей рік ,я його пережила .
Тоді Юля стала дорослішою ,спокійнішою ,сумнішою ,без запалу в душі ...
Закрившись в собі , я днями сиділа в Інтернеті ...
я впала в прірву , прірву дипресії.
Я не хотіла нічого . Почала тримати всі ті похмурі емоції в собі ... Кожен день був однаковим .....
