Мистецтво бути собою

VI

Щоденник Івони Рос

25 грудня 7:00 до обіду

Сьогодні католицьке Різдво. Ми підемо на різдвяний бал всією сім'єю. Це буде гарний вечір. Я одягну свою новеньку сукню. Смарагдового кольору. В мене вперше така сукня
Багато часу минуло з того моменту, як повернулась Еліза. Я була безмежно щаслива! Мама змінилась. Тепер вона стала міс турботливість.
Того дня мама повернула сестру і мені одразу стало краще. Тепер ми кращі подруги. Можемо говорити цілий день про все на світі!

Щоденник Елізи Рос
25 грудня
9:00 до обіду
Нарешті знайшовся час зробити запис. Відтоді як мама увійшла до моєї палати все змінилось.
Життя піймало швидку течію. І я навіть не можу запис зробити. Стільки зустрічей, нових людей. Батьки вчать мене манерам. Тато навчив танцювати, мати - підбирати одяг.
Мені зшили нову сукню, яскраво- червону, пишну.

Останім часом до нас навідується друг сім'ї Фінлі Вайт і його батько. Фінлі мій справжній друг. Завжди тривожиться за мене, моє здров'я. Сьогодні перед сніданком мама спитала, чи він мені подобається. Але я її не розумію.
- Він твоя доля. Твоє кохання. Я не знаю, що таке кохання. Соромлюсь в когось спитати, можливо то відношення неба і зорів, чи сонця і місяця? Я не хочу вдавати хвору. Мені подобається моє життя. Навіть без кохання.

25 грудня 11: 00 після обіду
Змусила родину повернутися раніше. Сказала, що погано почуваюсь.
Розкажу по- порядку.
Ми прибули на бал. І на перший мій танець мене запросив Фінлі.

А поки фуршет продовжувався я рлзглядала одяг присутніх дам. Це були блакитні, жовті, чорні сукні. В кожної була гарна зачіска. Це було справжнє свято розкоші. Фінлі завжди був поруч. Але якось дивно себе поводив. Боязко говорив зі мною. Хоча мені він завжди здавався хоробрим.
І ось оголосили перший танець. Танець -це щось неймовірне! Я насолоддувалась кожним рухом цього вальсу. Фінлі майже завжди про щось говорив та я його майже не слухала. Я насолоджувалась танцем.
Після першого танцю ми вирішили перепочити і пішли до вітальні. Там нікого не було. І сталося те, чого я зовсім не чекала. Мій друг дуже швидко промовив:
- Елізо, я знаю ми знайомі недавно . Та я кохаю тебе! І...,- він замовк. Я незнала куди мені подітися і що казати.
Він опустився на коліна, взяв мою руку і промовив, дивлячись прямо в очі:
- Я буду найщасливішим, якщо ти станеш моєю дружиною...
А потім ми довго мовчали.
Я шукала відповідь у своїх думках. І раптом згадала мамині слова: " Елізо, тобі давно вже заміж треба. Лови знаки долі"
Це знак?
- Я хочу почути відповідь.
- Добре. Тобто так, - це для тебе мамо.
Мати наче відчула і з'явилась в кімнаті. Фінлі швидко покинув нас. Я розповіла все матері.
- Ми позбавимся цієї бідності...- прошепотіла
- Якої бідності?
- Ні тобі здалася. О яка я щаслива!
Материне обличчя світилось і вона побігла сповістити батька. Її щастя передалось мені, я навіть зраділа.
Згодом я вийшла до зали, до свого нареченого.

Щоденник Джека Харісона

25 грудня 7:00 до обіду

Як добре прокидатися з думкою, що боргів немає. Та є один лист від Ділана. Він запрошує відвідати різдвяний бал його кузени, буде багато людей. Що ж нові люди, нові знайомства нові друзі. Краще бал ніж вечеря з далекими родичами, які хочуть видати себе розумними. А ще радять як краще лікувати психів.
Що ж бал чекає!
25-26 грудня, північ

Ми прибули з запізненням і почався вже перший вальс. Ділан познайомив мене з господаркою дому. І до нас приєдналася місіс Рос. Вона почала розповідати господарям, що я геніальний лікар, який вилікував її знайому дуже швидко. Вона говорила і говорила, її кругляве обличчя все червоніло і червоніло. Мені здавалося, що вона вибухне.
- Місіс Рос, незабаром закінчиться перший танець. Чи бажаєте потанцювати зі мною? - не витерпів господар дому.
- О, в мене є деякі справи, - і збентежена місіс побігла в невідомому напрямку.
Ділан вже примітив собі жертву для нового "кохання".
А мені довелось підійти до місця для глядачів. Мою увагу привернула жінка в червоному. Вона була сама і я вирішив, що це мій шанс.
- Непоганий вечір чи не так?
На мене подивились здивовані очі тієї жінки, яку я майже забув. Нічого не змінилось : усе тіж сірі очі, акуратне обличчя, тонкий стан.Вона була неспроможна говорити. Я взяв її маленьку руку.І запросив на танець.
Я дивився в глибину її очей, шукав відповіді на безліч питань. Її руки такі теплі. Погляд такий щирий. Ми мовчали аж поки вона не порушила мовчання:
- Я не вибачилась
- За що?
- За свою втечу
- Ні, це ви пробачте мене. Я не попрощався.
- Ви прощаєте мене?
- Я простив давно, а ви?
Мовчання...
- Чому мовчите? Скажіть хоча б нащо граєтесь моїм серцем?
- Про що ви?
- Забудьте. Скажіть лише чи часто дивитесь на зорі?
Щоденник Елізи Рос
Нащо він спитав про зорі? До чого тут зорі?
- Дякую за танець, - музика скінчилась.
Я вибігла з залу. Якесь невідоме почуття вини. Мене лихоманило. Я вийшла на балкон і глянула в небо. На зорі. Там було тисячі світлячків. А в обличчя дув холодний вітер. Я дивилась в небо і бачила ту ніч, коли він навчив мене бачити прекрасне.