Алісо... повір.
- Кому? В що?
Повір... вони приведуть тебе...
- Куди? Хто?
Алісо... він ще досі тебе переслідує. Він хоче позбутись тебе.
- Він?
Будь сильною...
Знову цей сон, цей голос... такий рідний...
- Я повторюю тобі, Нічого не вийде! Це ж відьма! Їй не можна вірити! Ні одному слову
- А я кажу, що вона зможе нам допомогти! Дивись як вона на неї схожа. Одне лице.
- Ні. Не говори так! Ми маємо найти СПРАВЖНЮ принцесу, а не відьму.
"Про що вони?" Я пробую открити очі, та не виходить. Хотіла протерти очі, та не змогла: у мене зв'язані руки. "Що? Мене викрали? Навіщо?"
- О, прокинулась. Як спалось?
- Відпустіть мене! Навіщо я вам? - я открила очі але бачила розмито
- Ха. А ти не знаєш? Макс, поясни цій дурепі.
- Гаразд. Арт, принеси щось поїсти. Бач яка бліда?
- Що? Ми ще й годувати її будемо?
- Йди!
Тепер я бачу більш-менш добре. Той хто назвався Артуром (скорочено Арт) був тим самим хлопцем, що намагався мене вбити. А той хто назвався Максом, був мені незнайомим. Макс, напевне, вище мене, блондин, накачений... і це все, що я побачила.
Арт всетаки пішов, розлючений та невдоволений.
- Пробач його. Він ненавидить відьом та магів.
- ... - це я вже зрозуміла...
Повір... вони приведуть тебе...
Знову цей голос... Я повірю тобі...
- Навіщо я вам потрібна?
-... Ти чула історію про загублегу останню фею?
- Ем... Це про дочку Червоної королеви? Вона ж загинула, разом з дитиною!
- Червона королева, можливо, загинула... але її дочка жива!
- Чому ви так вважаєте? Є якісь докази, про її існування?
- Так... місяць назад, в саду Червоної королеви, появилися Зоряні краплини
- Зоряні краплини?
- Так. Цей дар належав тільки роду Червоної королеви, і звісно ж цей дар перейшов до її доньки: дар керувати зірками, природою а також... душами людей, їхніми життями... Якщо принцесса попаде в злі руки, то наступить хаос... Ти схожа на Червону королеву. Якщо ти прикинися її дочкою, то ми зможемо вичистити де справжня, і врятувати її! Ті зоряні краплі були прозорими та трішки зелені - це означає що вона жива, і просить допомоги. Розумієш?
- Так... Якщо я так схожа на королеву... то чому ви не подумали що я - принцеса? Звідки ви дізнались, що це не так?
- Тому що Червона королева не відьма, вона фея.
- Ну так, це все пояснює.
-... Пробач, але поможи нам!
-... У мене всерівно немає виходу, я допомо... - у мене сильно закрутилась голова і знову темрява...
Молодчинка.... ти повірила...
- Так... Хто ви? Чому допомагаєте?
Знайди світло... не йди до темряви...
- Світло?
Стережись ЙОГО...
Я знову прокидаюся. Цього разу з вільними руками і ногами. Сонно откриваю очі, і бачу свою кімнату? Невже це все був лише сном?
Ну і наснилось мені. Бррр.
Так... зараз 6:54, скоро потрібно бути за столом!
Я пішла приймати душ. Наділа шкільну форму.
7:16. Я все встигла!
Я спуститась вниз на кухню, де вже силіла мама і здивовано на мене подивилась.
- Добрий ранок.
- Так. Хочаб один ранок добрий. Щось сталось?
- Та ні. Нічого.
- Ти якась бліда... пілійди сюди. - ого. Вперше вона за мене турбується. Я підійшла і вона поклала свою руку мені на лоб.
- Не гаряча... можливо тобі щось болить? - що це з нею?
- Ні, нічого не болить... тобі не потрібно хвилюватись...
- Гаразд. Якщо буде погано кажи. Сідай за стіл, будемо чекати чоловіків.
Я сіла на своє місце. Тата й Діму довго чекати не прийшлось, та коли вони прийшли, двоє величезними круглими очима на мене дивились
- Заболіла? - це він спитав в мене дивлячись на маму?
- Та ні, не гаряча. Гарад. Сідайте.
Їли мовчки, та пару раз я ловила на собі погляд брата. Щось тут не так. Мама ні разу не зробила зауваження, батько вперше звернув на мене увагу а Діма мені нічого не зробив і нічого не сказав.
До школи я також , як у сні, дійшла без пригод. Зайшла в шумний клас, і почала шукати поглядом Лілю... Ось, як завжди, та коло Віті з ним чарівно розмовляє.
- Привіт. Про що розмовляєте?
- Привіт. Та так, ні про що... Знову не їла? - шепотом спитала Ліля
- Та ні, на цей раз їла... Невже я така бліда?
- Дуже. Можливо заболіла?
- Ні... я себе добре почуваю.
- Ну дивись... О, ти зробила фізику? Та про що я? Знаю що зробила... кх... Алісоооо...- вона зробила щенячі очкі.
- Аааа, та дам я дам! З тебе булочка
- Ок)
*Дзвінок*
Почувши дзвінок всі стихли і стали коло своїх місць. Зайшла з Оленою Степанівною ще й наша класна.
- Доброго ранку. Сідайте. - ми привітались та сіли - до нас в клас перевелися двоє учнів. Вони приїхали з Англії, через сімейних обставин. Тому допоможіть їм присвоїтися. Вони двоюрідні брати- всі почали галасувати, а мене охопило неприємне відчуття - Заходьте - всі подивились на двері, з яких вийшли два високих та симпатичних хлопця... І коли я спіймала погляди обох, то мені захотілось провалитися на місці. Я почала розуміти що мій сон мене попереджав про їх появу в моєму житті...
