Твої очі глибоко зазирають у мої.Ти розглядаєш у них сум і біль.Ти шукаєш у них надію.Та...її вже давно немає.Навіть,якщо пошукати глибше.
-Що трапилось?-сказали його вуста,і я в мить здригнулась від його руки на моїй талії.
Сльози почали текти по моєму обличчі.Я не в змозі це зупинити.Ніхто не в змозі.
Його рука ніжно почала витирати моє обличчя.
-Скажи мені,що трапилось?!-кричить він.
Сидячи вночі,я можу побачити усю красу цього неба.Усю красу зірок - ліхтариків,які так і притягують до себе.Там,-все таке таємне і дивовижне.Я хочу взлетіти туди і побачити маленькі кораблики,які пливуть на зоряному сяйві.
Я хочу побачити срібні і золотисті мережива,які прикрашають і доповнюють усю цю небесну велич.
Місяць дивиться на мене і я усміхаюсь.Я любуюсь його красою,яка щодня з'являється у небі,доповнюючи картину свого зоряного світу.
Хочу бути місяцем.Хочу дивитись на всіх з такої висоти і далечіні.Тихенько спостерігати,хто що робить.
Хочу освітлювати всім дорогу,якщо не буде ліхтарів.
У мене є два Всесвіти,до яких я так хочу полетіти.
-Ти скажеш мені,що трапилось чи ні?- його голос пом'якшився, захрип від криків.
-Я...не можу.-затремтіла я.
-Чому?-його блакитні очі знову зазирають у мої,щоб зрозуміти причину мого суму і болю.Навіть не намагайтеся.Нічого не вийде.-Будь ласка,скажи мені.
-Він...-я вагаюсь.-здається зрадив мене.Він...розбив мені серце.
Він запустив свої пальці в темне волосся.
-Хто він?!Я його найду і вб'ю!
Я тихесенько плачу.
-Ніхто не має права з тобою так поводитись!
Його слова линуть до мене,і я встаю з землі,йдучи до озера,яке знаходиться неподалік від нас.
Місяць знову показався мені у всій своїй красі,тримаючись на воді.Рука так сама й тягнеться,щоб доторкнутися до нього.
Полегшення.Велике полегшення.Та не надовго.Тягар всеодно залишився.Він і не зникне.
Що ж може його забрати?
-Я поб'ю його.Обіцяю.-його голос розливається вібрацією у моїх вухах.-Я помщусь йому за тебе.І він буде знати,що тебе не можна кривдити!
