Так міцно зачиняєш двері,
що всі замки тріщать по швам.
Моє ж вже море вираває двері,
шукаючи у них пустого забуття.
Тріщать і стіни,
що давно вже з сталі
Із серця ж твого,
де давно вже стін нема
лунав лиш крик китів ,
немов душа твоя кричить від болі ,
забравши все ,що ти до цього мав
Згубившись між китів,
вбиваєш ти себе
Їх крики лиш пустая тишина.
А море це дурні стереотипи,
що не дають відчути смак життя.
