Сонце кидало останні промені на хвилі вечірнього моря. Літні години спливали, не очікуючи на прощання дітей. Рита сиділа на одному з каменів і думав про завтрашній день. Раз у раз, кидаючи камінчики у воду, вона очікувала знайти відповідь на питання, яке приходило до неї з іншими думками: " Чи правильно я зробила, що змінила університет?" Натомість дівчина отримувала лише безкінечні кола на воді та приглушений спів пташок. Зрозумівши, що година досить пізня, Рита останній раз подивилась на бездонну блакить і пішла додому.
- Доню, вставай, - лагідно промовила мама.
Рита з невеликим бажанням підвелась і пішла у ванну кімнату. Зробивши усі процедури, вона почала шукати одяг. Не було часу, щоб довго вибирати, тому її вибір зупинився на зеленкуватій сорочці та чорних джинсах.
Ранок пройшов як завжди монотонно і одноманітно. Батько вже був на роботі, а мама, поспішаючи, не встигла приготувати сніданок. Дуже цікаво йти ранковим містом. Майже нікого немає, світ лише починає набирати обертів життя і можна спостерігати за тими речами, які є непомітні в день. Дівчина, йшла повільним кроком, проводячи поглядом зустрічні машини. До школи залишалось пройти кілька вулиць і перейти підвісний міст. "Чи знайду я друзів?"- думала Рита. Думки про знайомство перервав гудок машини, яка їхала на шаленій швидкості. Не справившись з керуванням, водій авто змушений був повернути на тротуар. Останнє що побачила дівчина - це обриси моста, який невблаганно віддалявся. Вода, яка затьмарила звуки і міцно стиснула у своїх обіймах, привела до тями безсвідоме тіло дівчини. Блакитне небо крізь товщу води втратило свою красу, а сонячні промені нагадували холодну вуаль, яка огортала і не давала волі. " Невже це кінець?"- подумала Рита. Перед її очима промайнули найяскравіші життєві події: перший сніг, побачений зимою, перший похід з мамою до школи, перша дитяча дружба і захоплення. Дихання закінчувалось і здавалось, що вода поволі забирає усі сили. Здається, нічого вже не вдієш, але вона не хотіла здаватись. Рита боялась покинути цей світ, нічого не зробивши. Намагаючись згадати усі правила плавання, що їй розповідав тренер, юнка почала плисти на поверхню. Коли вже закінчилось небагато, Рита зрозуміла, що сили покидають її, проте почула сильний поштовх, який доправив її на берег. Відкривши очі, дівчина прикрив обличчя долонями, тому що сонце перестало бути холодною вуаллю, натомість воно стало теплою ковдрою і яскравим світлом.
-Привіт, щасливице, - сказав невідомий голос. Рита повернула голову і відповіла:
-Привіт. Ми знайомі?
-Ні. Я йшла позаду тебе і побачила, як ти впала у воду. Я плавити вмію досить добре, тому вирішила допомогти. Мене до речі звати Ніколь.
-Дякую. Мене Рита. Дуже приємно,- відповіла дівчина і, не знайшовши точку опори, впала на тротуар.
Ніколь, налякавшись, покликала лікарів, що стояли поруч у зв'язку з аварією:
-Допоможіть, будь ласка. Моїй подрузі погано.
В цей час Рита помалу підвелась і сіла на асфальт. Вона спробувала підвестись, але знову похитнулась. Останнє, що чула дівчина - це гудок машини швидкої допомоги.
____________________________________
Розкажіть про свої враження. Мені варто писати далі? Ставте зірочки і коментуйте♡☆
ВИ ЧИТАЄТЕ
Загублена у спогадах
RomanceІсторія дівчини, яка переїхала в інше місто і знайшла нове життя, але під час однієї прикрої ситуації втратила пам'ять. Чи зможе вона згадати своє минуле, своє кохання, своїх друзів?
