Загублена у спогадах

Глава 3

Зелена трава, яка вкрила ковдрою галявину, тремтіла від подиху вітру. Здалеку сонце пускало перші проміння вранішнього тепла. Тиха вода омивала навколишню землю і не квапливо простягалась шовковою блакиттю вздовж долини. Рита сиділа на одному з каменів, раз у раз кидаючи камінчики у воду. Вона була вдягнена у білу довгу сукню, шлейф якої покривав траву, скидаючись на сніг. Погода здавалась і літньою і зимовою водночас. Навколо бовваніли соковиті рослини а на верхівках дерев лежав сніг. Трава була крижаною, але чомусь для дівчини вона була звичайною. Важко було зрозуміти чи це сон чи реальність.
По той бік річки бігала Емма, намагаючись зловити метелика. Вона мала абсолютно здоровий та життєрадісний вигляд і що найголовніше - вона ходила. Тут Маргарита зрозуміла, що це сон. Не давши їй оговтатись від розчарування, Емм раптово впала поблизу води.

- Обережніше будь.

У відповідь вона отримала погляд маленької дівчини. Погляд повний відчаю, болю і розчарування. Від такого в Рити побігли мурашки по шкірі. Раптом вода почала підніматись і, підхопивши Емму, потягла на дно. Дівчинка не пручалась, вона покірно зникала у блакитній, каламутній товщі, дивлячись кудись вгору. Рита хотіла допомогти, але зрозуміла, що вона просто крижана. Не встигнувши витягнути ногу, як її схопила судома і обмежила рухи. Тим часом Емми вже і слід зник. Залишився лише метелик на воді, який вона тримала у руках.

- Ні! - закричала Маргарита.

Вона, забувши про судому, встала на рівні ноги, але галявина зникла. Не було довгого білого плаття, крижаної річки, натомість була лікарняна палата у всій своїй красі. Збоку сиділа Емма, яка тихо сопіла у своєму візочку. Це був всього лише сон, страшний сон.
До палати зайшла мама Маргарити.

- Доню моя, як ти?

- Добре мамо.

- Лікар казав, що в тебе був сильний удар об воду. Ти ж мене пам'ятаєш. Ти можеш не пам'ятати деякі моменти зі свого життя, але це не страшно. З часом вони повинні відновитись.

Рита не хотіла тягнути кота за хвіст, тому одразу запитала:

- Мамо, хто такий Ден?

- Твій хороший друг. Він син моєї шкільної подруги.

- Мері?

- Ні, Вікторії.

Рита спробувала згадати, але, на жаль, безуспішно.