Той, що збудив води #Wattys2016

Розділ 6

Це був кінець, а далі Сьєль пам'ятав лише темряву. Він пам'ятав налякані голоси дрібних равликів і комарів, і він розумів, що це не зрадження поганої пам'яті. Трапилося щось дійсно погане, і навколо насправді усе почорніло.
Він не пам'ятав, коли і як пропав брат. Він лише міг згадати, що колись він був, а потім зник. Його не було ні на даху ні на верхівці дерева, де він любив сидіти. Його не було на узбережжі, а Сьєль з пошуковцями оббігали весь довжелезний пляж. Його не було ні на одному кораблі, що відпливали від цих земель. Тобіо не міг перетворитися на птаха і рвонути, не сказавши ні слова. Він нічого не взяв з собою. Недомальований дракон самотньо лежав на столі. Черевики валялись там, де й завжди. Незастелене ліжко, й недоліплений замок із глини біля пляжу. Все залишилось стояти так, наче брат зараз підійде і візьме це у руки, або пообіцяє мамі поприбирати все завтра. Але він більше не приходив.
Всі панікували. Сьєль ніколи не бачив маму такою засмученою і схвильованою, як тоді. Всі постійно бігали, і хоч як Сьєля не намагалися утримати вдома, він рвався разом з пошуковцями, і розшукував найревніше від усіх. На третій день зникнення брата Сьєль побачив мамині сльози.
Це почуття немов пронизало його тисячею списів. Він уперше побачив, як мама плаче. Завжди радісна, безтурботна мама, яка навіть у найскладніших ситуаціях зберігала спокій і жартувала, тепер плакала. Всі нитки надії різко обірвалися. Ніхто більше не вірив у повернення.
"Будь ласка, Тобіо, вийди зараз зза рогу, скажи що все це був жарт. Скажи, що ти шукав улюбленого дракона із книжки чи знову будував гніздо. Ну ж бо, виходь! Повернися, Тобіо!! Пожартуй, вилізай зі схованки, покажи що ти тут!!!! Повернися.."
***
Мама захворіла. Вона жахливо кашляла і цілими днями лежала у ліжку. Вона стала кашляти з кров'ю, очі почервоніли, погляд був втомлений, тепер вона майже не усміхалася. Сьєль і батько робили все що могли, але ніщо не було в змозі це вилікувати. Вона повністю ослабла, часом задихалася. Хвороба охопила її і з кожнним днем добивала. Скільки б чашок гарячого чаю не приготувати, хвороба не відступала. В день у післяобідню годину мама задрімала, обіймаючи квіти, які приніс з вулиці Сьєль. Ввечері вона так і не прокинулась.