Те прекрасне, що вже минуло...

Частина 1

*Рекомендовано читати під пісню KRIS/WUYI FAN - There is a place

Два... Два роки я не бачила цього міста, цих вулиць, цих закаулків, цих стін. Два роки жила тільки спогадами і картинами, відтворюваними тоді, коли чуєш, що дуже баляче, що знову ламаєшся, що ладна здатись і повернутись назад. Та, скоріше за все вони, саме ті спогади, мене й рятували, давали сили витримати внутрішніх монстрів.

Чому їх немає тепер? Чому я нічого не відчуваю? Боюсь? Надіюсь?

Та ж вулиця, то й ж двір, то й ж провулок, ті ж стіни, на одній з яких наші імена, отам, внизу, щоб ніхто не бачив, але щоб вони були, щоб зберезглись, зберегли те ... Ті ж двері. Невже я таки наважилась? Невже два роки нічого не змінили? Дурна. Яка ж дурна. Не треба було приходити, не треба було давати волю почуттям, не треба було...

Скрип дверних завіс і запах, який лоскоче ніс, сльози, що застилають погляд, спогад, який ламає ребра.

Боже, та тримайся ти. Скільки можуть боліти спогади? Час уже це пережити. Останній раз! Останній раз я зайшла сюди. Ніколи! Більше ніколи не буду відчувати такого.

_Тиждень по тому_

Слабка. Безвільна. Дурна!

Знову повернулась, знову, ніби випадково, звернула зі шляху, знову дала волю почуттям і заплакала. Отут, в куточку, за коричневою ширмою, на оливковому кріслі, на місці, де не чути нікого, тільки відголосок радіо з холу і співрозмовника, коли він був...

Минув тиждень, а я знову тут, на тому ж самому місці, з тими ж згадками і маленькими крапельками сліз на столику.

"Тиша вулиць розбивається об безмовні обійми палаючої любові. Я чую твій голос. У своїх думках я чую тебе" *

Ні... Не треба... Тільки не ця пісня, не цей голос... Тільки не ти... Тільки не приходь...

- Ти пам'ятаєш. Ти все ще пам'ятаєш?

- Ні. Я не пам'ятаю. Нічого. Ніскільки. Ні грама. Не хочу... Будь ласка.

- Не проси мене. Ти ж знаєш, що це не від мене залежить.

"Існує місце, про яке знаємо тільки ми. Моя любове, твоя посмішка – спокій для мене."*

- Не плач, прошу, я не можу. Мені ж теж боляче. Прошу, перестань.

- Я не можу. Ти знову тут. Ти прийшов, хоча обіцяв протилежне. Два роки тому ти сказав, що більше я тебе не побачу. Але я бачу тебе так часто. Чому? Чому ти тут? Йди...