Той, що збудив води #Wattys2016

Розділ 9

Сьєль йшов лісом. Це вперше він зайшов у ліс настільки глибоко. Тут скрізь чувся шепіт і шурхотіння. Голосів було настільки багато, що часом крутилася голова. На деревах сиділи мавки і лісові діви, які зливалися з листвою. Йому траплялися веселі фавни і зрідка кентаври, які суворо дивилися на нього, пронизуючи чорнючими очима. Йому зустрічалися величезні метелики й табуни малесеньких конячок. Коли йшов дощ, із кожної впавшої краплі виростала квіточка, і дорога перед ним перетворювалася на квітучу галявину. Цей ліс був чарівним і добрим. Сьєль дуже зрадів і вже було подумав, що весь шлях буде таким, але радісна картина закінчилась. Все менше траплялися зелені дерева. Чим далі, тим рідше з'являлися лісові мешканці. Часто каркали ворони. На землі валялися кістки дрібних тварин, і трава ховалася під шаром старого почорнілого листя.
Зупинятися на відпочинок зовсім не хотілося. Йти моторошно, але стояти на місці ще гірше. Сьєль вже майже не чув голосів тварин, але як би йому зараз хотілося почути бодай малесенького їжачка. Це б так його заспокоїло, більше за всі заспокійливі чари у світі. Але ознак життя не було. Лише мовчазні павуки і їхнє безкінечне павутиння. 
Сьєль доволі звик до атмосфери цього лісу, і вже менше очікував, що зза дерева вилетить привид. Але того дня почало темніти надто рано. Небо затягнуло чорними хмарами, і Сьєль вже очікував на дощ. Він простягнув долоні, але з неба не крапало. Не розуміючи чому він так нервує, Сьєль почав рухатися швидше. Найнеприємнішим у цьому лісі було те, що він був нескінченним. Він був як страшилка, яку любив розказувати йому брат. Але страшилки брата закінчувались, і на ранок Сьєль уже не пам'ятав про те, що він вчора боявся якоїсь казочки. А ця страшилка була безкінечною. Скільки б він не йшов, вона все продовжувалась і продовжувалась.
І звідкись з'явилися темні хмари. У небі щось дивно погримувало, невже гроза? Хмари повільно згущувались.
Сьєль зупинився. Він відчував, зараз щось станеться. Він пильно оглядався по сторонах і поклав руку на кишеню, у якій він ховав кинджал. Чулися дивні, схожі на свист вітру у трубі, звуки.
Із темряви повільно вилітала невелика, але зловісна істота. Вона парувала у повітрі, і хоч не мала обличчя, було видно, що дивиться вона прямо у вічі Сьєлю. За нею з'явилося ще три, а за ними ще шість, вони вилітали і вилітали з усіх усюд.
Вся армія рухалася у сторону Сьєля. Він не знав, що буде, коли встромити кинджал у цю тварюку. Він боявся, але не панікував.
Одна з істот наблизилась до нього ззаду і він відчув, як повіяло холодом у шию. Сьєль відстрибнув, вихопив кинджала і розрубив тварюку навпіл.
Тут здійнявся страшенний хаос. Тварюки хором рвонули до нього, мов голодні божевільні діти. Вони розгорілися гнівом і були готові роздерти Сьєля на дрібнесенькі шматочки. Хлопець не здавався, він відбивався і зарізав іще десятьох створінь, але розумів, що убити всіх йому не вдасться. Він відстрибував назад, ухилявся і весь час розмахував кинджалом, що трохи їх відлякувало. Він застрибнув на гілку і голосно гупнув на землю, знищивши ще п'ятьох, але принципово це ніяк не допомогло. Їх було надто багато. Один із них в'ївся йому у стегно, і він відчув, як повільно починає зникати його нога. Він швидко різонув по тварюці і вбив її, але й зробив великий поріз на стегні.
Він відбивася вже добрі півгодини, але істот не ставало менше. Він
змахнув рукою, і один із них врізався йому у зап'ястя. Кинджал вислизнув із руки і впав кудись, звідки його було ніяк не підняти. Тварюки накинулися на нього з усіх сторін. Він думав, що вже кінець, і майже не намагався здирати їх із себе.
Аж раптом навколо почав стелитися туман.