Той, що збудив води #Wattys2016

Розділ 10

Туман розстелався і поглинав усе довкола. Тварюки злякано порозліталися хто куди. Дерева і земля навколо поступово зникали у тумані.
"Навіть рук не видно..." - подумки сказав сам до себе Сьєль.
Це був радше білий дим, аніж туман. Звідки він взявся? Ніхто не міг знати, але він явно врятував хлопця. Сьєль згадав, що він загубив свого кинджала і почав водити руками по мокрій землі, шукаючи його навпомацки.
Вгорі щось пронеслося, видаючи дивні звуки. Сьєль підняв голову.

На землю плавно приземлилася маленька дівчинка. Коли вона торкнулася землі, з під її ніг розплилися великі клубки туману. Вона була бліда і мала величезні голубі очі, які нагадували зоряні галактики. У білих кучерях заплуталися гілочки і листя. Але найдивнішим було не це.. На її голові росли двоє закручених баранячих ріжок.
- Ти хто?
Дивна дівчинка нічого не відповіла. Її погляд був відстороненим, усмішка не сходила з її обличчя. Вона мовчки простягнула Сьєлю кинджал. Хлопець узяв його, і відчув, наскільки маленька і тендітна у неї рука.
- Ти розігнала тих дивних створінь.
- Вони мене бояться. -- мовила дівчинка. Її голос був іще
загадковішим ніж зовнішність.
- Хто вони?
- Не знаю - вона розмовляла якось замріяно - Таких як вони цілі тисячі і мільйони. Я вже не вдивляюся у них.
- Ти живеш у лісі?
Запала мовчанка
- Я живу скрізь.
Сьєль не дуже розумів, про що вона говорить і хто вона така, але він не хотів прощатися з нею вже зараз.
- А де тобі найбільше подобається жити?
- На високому пагорбі. Один пагорб, такий високий-високий, він мій улюблений.
- А де він знаходиться?
- Не знаю. Він давно загубився.
Дівчинка розмовляла дуже сумно, але не переставала замріяно усміхатись.
- Ти сумуєш за ним?
- Сумую.
І знову мовчанка. Що сказати маленькій дівчинці, яка сумує за пагорбом?
- Якби не ти, мене б з'їли ті тварюки. Ти врятувала мене.
Вона все дивилася у якусь неіснуючу точку.
- Дякую.
- Вони ніколи не шкодять мені. А от іншим полюбляють.
Сьєль розумів, що дівчинці довелося багато чого побачити.
- Ти кудись прямуєш?
- Прямуєш?
- Кудись ідеш, у якесь місце?
- Куди зайду, там і буде місце, куди я направлялась.
- А ти добре знаєш, де що знаходиться?
- Знаходиться що? Горіхи?
- Ні, не горіхи. Різні місця: ліси, річки, села?
- І пагорби?
- І пагорби і гори також.
- Не знаю.
- Поглянь, що у мене є.
Сьєль поліз рукою до кишені і витягнув жовтий згорток пергаменту.
Він поклав його на землю і розгорнув. Очі дівчинки засяяли від захвату. Розмальовані ліси і гори на карті неймовірно дивували її.
- Поглянь, зараз ми знаходимося тут - Сьєль ткнув пальцем на середину намальованого лісу. - а ось звідси я почав свій шлях - він вказав на хрестик, намальований західніше. - Це море, а тут намальовані тварини, які у ньому живуть. Колись їх зустрічала?
- Ні. А що це за примара?
- Це кит. Кити величезні, більші за найвищі дерева у лісі. Вони живуть під водою і часом вистрибують у повітря, бо всі кити завжди мріяли дістатись до місяця.
- То море, виявляється, таке синє....
- Що?
- Море велике, так?
- Дуже. А хіба ти ніколи не бачила моря?
- Я чула його. І думала, що то реве страшний звір.
- Та що ти! Це зовсім не звір, а вода. Багато-багато води, де вирує інший світ.
- Інший світ.. у воді..
- Ти колись обов'язково його побачиш. Мій будинок був недалеко від кручі, ось тут, зовсім близько від моря.
- А що це? - продовжувала питати дівчинка, вказуючи пальцем на дрібнесеньке скупчення будиночків.
- Саме це і був мій дім. Там красива місцевість і мої теплі спогади.
- Я теж колись там була.
- Як приємно! Що привело тебе у ті землі?
Запала мовчанка.
- Я мандрувала.
- А ось у цій сірій горі водяться велетні. - Сьєль обвів пальцем гору по контуру. - Велетні бувають злі і дружелюбні, але злі трапляються куди частіше.
- Я бачила велетнів. Дуже багато.
- Ти не злякалася?
- Ні. Злякалися, мабуть, вони. А сині смужечки - це річки?
- Річки. І ця, на яку ти вказуєш - найдовша з усіх.
- Шкода, що на карті вона не тече так гарно, як наяву.
- Як тебе звати?
- А як звати тебе?
- Я Сьєль. Просто Сьєль.
- Красиво.
- То як твоє ім'я?
Дівчинка задивилася на круглий місяць, що виднівся зза гілля дерев.
- Я Касумі.

Далі буде