Нечуй-Левицький Іван - Кайдашева сім'я

I

Недалеко від міста Богуслава, біля річки Росі, розкинулося село Семигори. Воно потонуло у вербах і садках. Під однією горою стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Одного літнього дня старий Кайдаш сидів у повітці й майстрував. Його сини, Карпо і Лаврін, готували тік для нового врожаю і розмовляли про дівчат. Лаврін пропонував старшому брату сватати то одну, то іншу дівчину, але тому всі не подобалися. Карпо хотів робочу та проворну, та щоб була трохи куслива, як муха в Спасівку. Тоді Лаврін порадив йому взяти Мотрю Довбишівну. Для себе ж він хотів дружину тиху та лагідну й гарну, як квіточка. Батько вискочив і нагримав на синів, що вони не працюють, а лише язиками плетуть у святу п'ятницю. Надвечір вийшла Маруся Кайдашиха, висока, рівна, з сірими очима, тонкими губами та блідим лицем. Замолоду вона служила в панів і набралася від них пихи та облесливості. Омелько Кайдаш постився щоп'ятниці, щоб не втопитися. Почувши дзвін, покинув роботу й пішов до церкви. Потім зайшов до пана отримати гроші за зроблені вози і збирався йти додому, але ноги самі понесли його до шинку. Там він і залишив половину своїх грошей. Розмовляючи з кумом, почав скаржитися, що йому доводиться щодня лагодити вози та осі, що ламалися, коли котилися з крутого пагорба біля самого Кайдашевого двору. Кум порадив Омелькові сказати синам, щоб розкопали горб, бо у старого й так багато справ. Добряче підпитий Кайдаш ледве приліз додому.