Дроу Бугі

Вигнанець

Високий чоловік зі смолистим волоссям в розшитому злотими нитками зеленому вбранні крокував по вимощеній дорозі. Взагалі то, йому, як вигнанцю, було дуже ризиковано розгулювати у такому вигляді, але він вирішив наостанок насолодитись красою. Ця зручність могла коштувати йому всього, і то було навіть більше ніж життя. "Ти винний, винний у тяжких гріхах. Ти єдиний свого роду порушив закон Богині і ти будеш єдиним хто буде покараний." Чоловік хитнув головою, збиваючи легкі кроки, й швидко завернув за ріг. Звідси до порту було дуже близько, але його все таки помітили у сірому тумані, ступаючи тихо по сліду. "Головне - разом з моїм народом, навіть якщо вони потомки Миля - нічого." Крила чорного птаха прошурхотіли над головою. Ще один провулок. Чоловік звернув і пройшов наскрізь якогось бездомного в порваних одежах, що тинявся вулицями у пошуках їжі або тепла. Тінь, як здалося бідолазі, не зупиняючись, поспіхом озирнулась через плече і він побачив власні очі, багатше вбрання відразу повисло лахміттям. Жебрак мотнув головою, відганяючи примарне видиво. Чоловік звернув ще раз, зникаючи з поля зору. Бідолаха постояв трохи, розвернувся і завмер. З туману виступали дві високі і тонкі фігури. Тримаючи в руках списи, легкі як пух, але гостріші ніж будь яке лезо, вони ступали плавно, а за ними котилася хвиля густого білого диму. Принаймні, так розказував жебрак всім зустрічним на наступний день. Втікач, тепер у подобі бездомного, швидко петляв вулицями, як заєць, що заплутує сліди. Він не думав обдурити переслідувачів людським обличчям й лахміттям - звичка. Ще кілька поворотів і ноги винесли його на великий порт. У віддаленому кінці стояла чимала купка людей. Чоловік завернув між балок, вийшов і прослідував у натовп в подобі людини в одежах не пишних, але й не жебрацьких. Люди не звернули жодної уваги на новоприбулого, гріючись один біля одного в очікуванні права погрузитись на кораблі. Усі вони тікали: від війни, кризи, розгардіяшу, безладу в церкві, ворогів... Шукали нове життя... Чоловік не знав, як там куди вони всі прямують, але був змушений розділити їхню долю, хоч і не був одним з них. Протиснувшись між людьми, він присів і затаївся.
До натовпу вийшов огрядний пан і оголосив щось про Віргінську компанію та угоду на 7 років. У гурті почувся шепіт. Деякі пішли вперед. Чоловік відчував на собі погляд, здається зовсім поруч були його переслідувачі. Він затрусився всім тілом і рванув за людьми, що поспіхом заходили-залазили на корабель та у трюм. Краєм ока чоловік помітив двух високих стражів і почув срібний передзвін їх легких голосів.
- Дроу..! - слова влітали через досі відкритий отвір у трюм. - Бугі!
Чоловік відскочив до стіни і заховався за людьми, що хитнулись від поштовху корабля. На нього не звернули уваги. "Бугі!" -дзвеніло у його скронях. "Бугі, бугі, бугі, бугі..."
- Сервенти,- гримнув голос над головою. - будете помирати - стукайте.
Отвір захлопнувся і все поглинула пітьма. "А тепер що?" Втікач перевів подих, відчуваючи хитання корабля на хвилях. "Цікаво, чи це відчувала Богиня коли пливла з Островів?" На його обличчі проступила усмішка, а риси згладились. "Бугі..." Чоловік напружено вдивлявся в порожнечу перед собою. "Бугі, Буууугі...".
- О, ні, то відлуння їх голосу... Надто далеко від дому. Надто далеко він дому...- він схилився закриваючи вуха руками. - Ні, ні...
"Бугі, бугі, бугі, бугі, бугі, бугі..."
...
- Hey, are you fine, men?
Чоловік підняв очі. В ту мить його не стало. "...я маю вижити...","...ціна не важлива...","...бугі...".
...
Катрі Кларк
Співробітник газети New Ideas Of New People(NIONP)
"Страшні історії нашої країни"
"Перший спогад в історіях про персоніфікацію дитячого страху темряви прослідити дуже складно. Більше всього вірогідно, що цю легенду привезли в Америку емігранти з інших країн як сталося і з багатьма іншими історіями. Цього персонажа давно вже екранізували і випустили на великий екран, а також зробили ігри. Проте, перша згадка про нього у написаному вигляді, а не просто в усному переказі, датується 1718 роком, а далі вже у 1836 році документ було знайдено і видано у книзі. На теперішній час Бугімен є одним із найвідоміших Північно-Американських легендарних монстрів з легенд. "У нього великі, чорні, випуклі очі, які гарно бачать в темній спальні і знаходять людину, де би він не заховався - під ліжком або в шафі.  Кігті довгі і гострі, ними він риється в постільній білизні в пошуках заціпенілих жертв, що забилися під ковдру. - розповідає 12 річна Сара Коул, учениця школи Свякої Августини з Арканзаса. - Один хлопчик не слухав батьків і його брат розповів йому про Бугімена - дівчинка стишила голос - вночі він почув тихий шорох і шепіт "бугі, бугі, бугі...", а потім побачив його і більше того хлопчина не бачили. Він пропав прямо зі свого ліжка! Говорять, що Бугімен затягує дитину під землю щоб їсти її страхи". Вчена історик Амелі Бенкінс, співробітниця LMU, висловила впевненість у неправдивості цих легенд і надію, що про цього міфічного героя більше не будуть писати книги і знімати фільми: "Через масову істерію після виходу фільмів, ігор і книг деякі ненормальні ступали на дорогу безчинства. Наприклад, відомий Альберт Фіш - серійний вбивця 1870—1936 роки. Ви можете сказати, що Фіш з будь яких причин став би вбивати людей, але чомусь він взяв прозвисько саме "Бугімен", а не "Тінь"."