Анна. Тисяча вісімсот двадцять сім днів пекла

***

Закохані сиділи на колисанках і гойдались в різні сторони. Повітря було свіжим, але холодним. Дівчина вже почала відчувати біль в області горла, воно її дерло, та вона не звертала на те уваги. Не було часу слідкувати за такими непотрібними дрібничками.

Денис наспівував Анні якусь баладу, признавався в коханні, через пісні і просто жартував.

То було весело. То було життя.

— Пам'ятаєш перший день нашої зустрічі? — раптом поцікавилась рудоволоса.

— Звісно. Ти тоді ще сказала, що їдеш до психотерапевта, і що тебе можливо запхають в психлікарню.

— То був не жарт. Я дійсно їхала до психіатра. І вчора був останній сеанс.

— Ти хочеш продовжити?

— Так. Я хочу позбутися цього тягаря. Мені важко. Ти повинен знати.

— Добре. Я... Я готовий.

То була брехня. Хлопець молився, тільки щоб Анна ніколи не продовжувала говорити ті жахливі речі. Йому боляче. Йому хотілося рвати і метати. Він злився, як тільки згадував першу частину історії, що вже говорити про решту? Він догадувався, що кінець був не з щасливих.

— То був тисяча вісімсот двадцять сьомий день мого ув'язнення. Так. Я рахувала кожен день, кожну хвилину і секунду. Не могла по-інакшому. Єва давно вже перестала рахувати, тільки не я. В мені завжди жила надія. Останній день мого ув'язнення, того пекла. Тоді, був другий день, як я нічого не їла і не пила. В мене не було сил навіть щось сказати, а тому Єва благала в Марії, щоб та дала кусок хліба. Та тій жінці було все одно. Мало того, вона примусила нас грати в гру. «Піймай мене». Вона випускала нас і ми могли тікати куди хочемо. Тільки от кожного разу одну з нас ловили. Ми не могли втекти одна без одної тому завжди поверталися. Але того дня сталося не так, як завжди. Єва втекла. Залишила мене. І Марії принесло це, неабияке задоволення. Вона розповіла мені, що чекала цього моменту п'ять років. Моменту, коли хтось із нас здасться.

Анна перевела подих. Дівчина намагалася говорити швидко, та виходило погано. Вона не могла, адже згадувала все, наче передивлялась картинки з фільму.

— Зовсім скоро диявол вернувся з непустими руками. Він впіймав Єву і вбив її. Вбив. Він волік її за собою, наче то була проста ганчірка, наче то була мертва худоба.

На очах з'явилися сльози. Гарячі. Розповідати це вдруге було дійсно складно.

— Я одразу кинулась до її ще теплого тіла, надіялась, що вона просто відключилась, що ще дихала, ми ж стільки всього пережили, вона не могла так просто загинути. Тим часом диявол сперечався з Марією. Навіть до бійки дійшло. Я не пам'ятаю, як, але жінка перемогла. Диявол вдарився головою об гострий камінь і розбив собі череп. Тоді, Марія кинулась і до мене. Потрібно було завершити почате. Жінка почала душити мене, і я вже готова була здатися, але глянула на Єву і зрозуміла, що моє янголятко не спеціально втекла від мене. То була жертва. Вона знала, що той день повинен бути останнім, вона знала, що якщо втече її вб'ють, і вона знала, що я це зрозумію. Вона хотіла щоб я жила, вона віддала мені своє життя, віддала себе...

Хлопець нічого не казав. Слів бракувало. Що на таке можна було сказати? Він не знав, та Анні й не потрібні були слова. Тому хлопець просто підійшов до неї і обійняв.

Дівчина довго плакала, майже задихалась, а Денис все ніяк не міг її заспокоїти. Він просто був безсилим в цій справі. Його завданням було просто обіймати Анну, не давати їй змоги зламатися.

Дівчина розповіла, що вбила Марію, то був самозахист, але жити з таким на душі дійсно було нестерпно.