Таємниця...

. 8 день в Канаді .

Божеее моя голова, вона так болить, що було вчора? Клуб, п'янка, а потім? Нам сьогодні треба ще йти до моєї мами.
Я повертаюсь на другий бік, і бачу біля себе Джима, його рука на моїй талії, я дивлюсь під одіяло, ми абсолютно голі.. Ми що вчора нічю переспали?
Бля** як таке могло бути?
- ААААААААААААААААА
Я зіскочила з ліжка кричучи і схопила свій одяг і почала швидко одягатись , тут вбігають Сабріна і Артур, Джим теж прокинувся, Ну звісно хто від мого крику і далі бде спати.
- Що тут таке? Чому ти кричиш Мен?
- Сабрін, я переспала з Джимом.
- Хахаха.
- Чому ти смієшся?
- Тому що ти вже не девственіца!
- Та пішла ти..
Джим вже натой час одягнулася й сидів, а біля нього і мої два придурка.
- Так розповідайте що вчора було!
- Та нічого не було, ви з Джимом напились, поїхали сюди і переспали, і все...
Мдааа чудово, переспати з хлопцем якого я бачила лише другий рас, і кому я свою девственость відала?!
- Ви не забули що ми сьогодні йдемо до маєї мами?
- Ні не забули.
- Тоді я йду одягатись.
Одягаючись я думала про Діна, я його зрадила, як? Переспала з другим, а Дін мав бути мій перший і останній, він мені ніколи не пробачить.
- Мен ти скоро?
- Вже йду.
- Арт де вона живе?
- За городом, в Бофорті, біля моря, в будинку 120.
- Гаразд пішли.
Вийшовши з готелю, Джим пішов геть, ами сіли в таксі і поїхали.
( Черес 1 годину )
Ми вже стояли під будинком 120, я вся тремтіла, чито від щастя чито від хвилювання.
- Нужбо Менді, ти цього так чекала!
Я постукала в двері, але відчинила якась бабуся.
- Доброго дня а Самерхолден Діана Анівна тут живе?
- Вже ні!
- Чому? Вона переїхала?
- Нажаль вона померла.
Вцю хвилину у мене шок, як моя мама померла? Як?
Я ніколи її не бачила, і не побачу, вона ніколи не поцілує мене в щічку, і неназве донечкою!
- Ави хто такі?
- Можна ми увійдемо в будинок, і все вам розповімо..
- Будь ласка.
Зайшовши в будинок ми сіли на маленький диванчик, я почала перша.
- Правда що Діана коли 17 років назад народжувала, то їй сказали що дівчинка буде інвалідом?
- Так це правда, вона потім так плакала, вона хотіла знайти дівчинку, але не могла, її були прийомні батьки назвали Менді.. я її так хочу побачити.
Бабуся почала плакати.
- Так я іє та дівчинка Менді!
Бабуся кинулася мені в обійми, ми довго обіймалися, я їй розповіла все про себе, свою сім'ю, як я шукала свою маму, вона теж мені багато розповідала.
- Бабусю коли мама загинула? І як?
- Охх Люба, це було 10 років назад, вона з твоїм батьком  загинула в автокатастрофі!
По моїх щоках стікали сльози.
- А як батька звали?
- Уеслі., Але в тебе залишився брат!
- У мене є брат? Де він зарас?
Я така щаслива, у мене є брат, я побачу свого братика.
- Його тут нема, він переїхав від нас як тільки йому було 18 років, тепер йому 20.
- Як його звати?
- Його звати Самерхолден Дін Уеслі.
- ЩО? ДІН?
- Так люба Дін.
По моїх щоках почали стікати сльози, біль такий був що я не могла дихати, чому це все щі мною? Чому? Як Дін мені брат? Як? Я неможу вце повірити... Я показала бабусі Дінове фото, тому що можливо це не той Дін, але ні, Мій коханий Дін мені рідний брат, я більше не можу бути з ним, я незалишусь з ним.. Кращеб я ніколи не знала цієї таємниці, ніколи..
- Бабусю нам вже час йти, ми ще прийдемо.
Бабуся обійняла мене, і провела до дверей... На дворі був великий дощ, я вибігла на вулицю і впала на коліна, я почала плакати щоє сили, я били кулаками об асфальт, мої руки всі в крові, я била, била, била, мені було вже все байдуже..
Тут я чую що мене хтось підіймає і відтігає це Сабріна з Артуром.
- Менді мила, неплач, заспокойся, ніхто не думав що правда буде такою...
Я нічого не сказала, Арт викликав таксі іми поїхали в готель.
( Черес 1 годину )
Ми всі сиділи в номері, я переоділася в сухий одяг, Сабріна перевязала мені руки, були сильно глубокі рани.
- Сабрін, збирай речі, нам більше нема що тут робити, ми повертаємось назад в Флориду, завтра вранці.
- А як же я?
- Артур їдь знами. Почнемо всі разом нове життя.
- Я згоден.
Ми почали збирати речі.
Дозбиравши їх, ми лягли спати, тому що вранці вставати, нарешті я полечу назад додому...