Миколайович з'явився на роботі, як завжди, о десятій. Раніше на комунальному стадіоні робити було нічого. Та й у десять, скоріше за все, господарство ще спатиме. Проте, день був важливий, бо завтра тут мав відбутися офіційний матч, отже, сьогодні буде повноцінне тренування. Найважливіше і найскладніше для Миколайовича - підготувати сауну і відмити басейн. Вчора там плескалися якісь стрьомні дядьки східної зовнішності зі своїми проплаченими подругами. А тренер не любив, коли після такого його гравці скаржилися на грибок, чи інші болячки.
Миколайович встиг зняти шапку, коли до підсобки влетів Валєра, адміністратор стадіону і безпосередній начальник Миколайовича. Валєра був червоний і розхристаний, ніс в собі щось таке, чим швидко треба було поділитися.
- Привезли! - Повідомив без вітань Валєра.
- Що привезли? - Не поспішав підбирати щедро розсипаний ентузіазм завгосп.
- Табло!
На стадіоні давно не було табло. Ні електронного, ні навіть дерев'яного. Колись тут грала команда Прем'єр-ліги, і велике новеньке табло довелося поставити (за кошт команди, звичайно). Проте, з того часу минуло вже з десять років, вони переїхали на власну відремонтовану арену, табло залишили, а інженерів не найняли. Деякий час великий екран працював попри безсоромно спижджені деталі. Це було зручно, бо цілий матч можна було крутити рекламу спонсорів: піццерії, шиномонтажу і підпільної букмекерської контори. Потім у його нутрощі почала потрапляти вода, і скоро табло згасло назавжди. На ремонт грошей не було. Що можна було врятувати, швидко продали. Потім продали прожектори і навіть частину освітлювальних мачт здали на металобрухт. Стадіон продовжував жити повноцінним пострадянським життям.
Але цього року тут знову з'явилися професійні команди. Нехай це лише Друга ліга, проте вони мали власні вимоги, а гроші ніхто з керівництва стадіону втрачати не хотів. Потрібно було щось робити, бо дуже часто для тих, хто спізнився на матч, інтрига припинялася лише вдома, коли вони дізнавалися остаточний рахунок в інтернеті.
Миколайович рушив за Валєрою на двір. Там біля запасних воріт стояла стара газелька з покритим брезентом кузовом.
- А де табло? - Поцікавився Миколайович.
- Та он! Вже вигружають, - побіг допомагати Валєра.
Табло виявилося маленькою коробкою - десь метр на два. Не більше телевізора. Миколайович допоміг зняти його з машини, після чого кур'єри поїхали.
- Куди будемо вішати? - Думав вголос Валєра.
- Куди скажеш, - продемонстрував субординацію Миколайович.
Після двох кіл пошани навколо футбольного поля Валєра вирішив вішати на опори старого екрану.
- Треба вишку викликати, - оцінив план Миколайович.
- Тільки якщо ти сам за неї заплатиш. Мені й так це табло обійшлося в піврічну щоденну оренду стадіону.
Коли монтували старе табло, викликали спецтехніку, бо воно було масивне і високе. Зараз вирішили обійтися драбиною-стрємянкою. Миколайович приніс розкладну драбину, і за дві години новеньке табло висіло на обраному місці. Воно було зовсім скромне, темно-синє з білими написами "Господарі" та "Гості".
- Ну, все, круто! - Прокоментував важливу справу Валєра.
- Непогано, - погодився Миколайович. Вони ще довго розглядали табло, поступово відходячи від нього щоразу на пару кроків.
- Зараз я його включу! - Валєра побіг під трибуну, куди вели проводи, і де знаходилися адміністративні кабінети. Тим часом Миколайович зайняв місце на самій трибуні, дістав з кишені жменю соняшникового насіння і примірЯв на себе роль уболівальника. За кілька хвилин на екрані загорілися 4 зовсім тоненькі червоні нулі, розділені короткою горизонтальною лінією.
- Працює?! - Долинуло з нетрів трибуни.
- Працює!
Валєра встановив рахунок 5:2, щоб перевірити, чи все справно. На табло це виглядало як 05-02, перемагали господарі, звичайно. Потім зайняв місце біля Миколайовича, попросив у того насіння і насолоджувався виконаною роботою.
- Слухай тобі не здається, що ми його низько повісили? - Запитав Миколайович.
- Та нормально! Тобі не видно?
- Просто питаю.
По обіді табло урочисто представили команді, та керівництву стадіона. Прозвучало декілька радянських гасел, двічі аплодували. В свою чергу табло помигало зібранню цифрами.
Наступного дня новеньке табло приємно тішило погляд трьох сотень бідолах, що відвідували матчі Другої ліги. Делегат ФФУ і інспектор матчу теж сяяли доброзичливістю - нарешті не треба нікого залякувати санкціями. Перед матчем вони обговорили з директором стадіону можливість субсидування нового табло та освітлювальних мачт за рахунок Федерації в наступному сезоні. Після чого, доки ніхто не бачив, обмили обновку чаркою грузинського коньяку.
Матч був жвавий, господарі перемагали 2:0 вже в першому таймі, про що можна було пересвідчитися на маленькому темно-синьому екрані. В перерві в запасні ворота в'їхав мікроавтобус, з якого висипалися дрібні діти - переможці якогось районного змагання. Водій вийшов з машини, замкнув її на ключ і почовгав за дітьми до головної трибуни. При цьому мікроавтобус повністю закрив табло для всього стадіону.
- Мужик, прибери машину! Табло не видно! - Кричали з трибун.
- Га? Шо? А! Та мені похуй! - Відповів мужик і сів дивитися другий тайм.
***
