Величезний зал...Високі стелі...Сонячне проміння наповнює приміщення...
Я стою навпроти скульптури...Я незовсім розумію,що це за
скульптура, вона нагадує розгорнуту книгу сторінки якої перетворюються в метеликів. Раптом я відчула як щось гаряче лється по моєму тілі а на моїй єдиній блузці коричнева кава! Я стою як вкопана! Хто? Хто додумався принести в музей каву? Дотого ж облити мене? Я піднімаю голову а тут...Працівник музею, але за те який... АФІГЕНИЙ..моя злість відійшла надругий план...Ще декілька хвилин і я здобуду номер цього красавчика в піджаку. А тепер включаєм все своє обаяние і..
-Дуринда всьавай! Що ти там бурмочеш собі під ніс? (Я розочарована-це був сон...) Якщо ти ще раз запізнишся на співбесіду я тебе невибачу на цей раз ти маєш заплатить за квартиру я і так вже два раза платила хоча я хотіла купить нову одежу!
-Ладно ладно я все поняла некричи. Піду я на ту співбесіду. Вона на 9:00 я встигну!
-Як на 9:00? Я думала,що на 10:00!
-Стоп! Скільки зараз?
-Емм.. 8:27!
-Чого ти ранше не сказала? Я ж не вспію!
Вскакнувши з ліжка я взяла лежавші на підлозі чорні штани та встряхнула щоб не були такі поняті.Утюжити чи шукати інші часу небуло. Щоб я хоть трішки мала діловий стиль я одягла чорну блузку з білими манжетами взула білі лодочки та хотіла вибігти як згадала що даже не вмивалась бистро забігла в вану кімнату я вмилась ополоскнула ротову порожнину чистити зубу часу небуло тому на поміч прийшла жувачка яка чудом завалялась в кармані штанів.Я вибігла на двір. Зловивши таксі я зробила високий хвіст. Зазвичай я вдягаюсь простіше, їм зранку та їжду автобусом або пішки, але не сьогодні. Я повина пройти співбесіду. Ще один провал я невитримаю. Хіба я вина в тім що невмію вчасно закрить свій рот і коли мені задають запитання на співбесіді я говорю все, що потрібно і не потрібно?
Нарешті... приїхала...Залишилось піднятись по сходах повернути на ліво і заповнити анкету та чекати своєї черги. Ну,що ж удачі мені!
