РОМАН "ТУРЧАНКА ТАНГЮЛЬ" "TURK TANGUL"

Розділ 4 Львiвський дощ

Ранковий туман ніжним серпанком огорнув сонне місто, яке вже пахло кавою.
Цього дня у Марії, було надзвичайно клопітке завдання на її роботі. Дівчина повинна була прийняти товар у магазині.
Вона стрімголов мчала на роботу і не помічала загадкової краси міста, у якому жила вже більше 15 років. Бо навіщо? Навіщо розглядати старенькі вулики і незвичайної краси будинки, вони нікуди не подінуться і завтра, тай після завтра, і навіть через тиждень.

Львів для неї друга домівка, після Тернополя, у якому жила разом із бабусею та дідусем, поки батьки, як прокляті працювали, на двох роботах, та ще й умудрялись по вихідних "ходити до Польщі".
Так 90-ті у цій сім'ї були, як у всіх. - тяжкі та незрозумілі.
Але хвала Господу, у 1 клас, дівчинка вже пішла у Львові.
Ніхто не знав, як її батьки тяжко гарували на власне житло, і вважали, Марію норовливою багатійкою. Але дівчина не подавала виду, що глузування друзів доводять її до сказу. Завжди ще змалечку - сміялась ворогам у обличчя. Бо навіщо? Навіщо, виливати душу, тим хто за її спиною ладен її стерти у порошок.
Це все загартувало її, і у свої 20-ть Марія, вчилась у Університеті, та ще й працювала продавцем консультантом, деколи проводила ігрові екскурсії для дітей знайомих, або займалась виготовленням прикрас чи вишивкою. Так вона могла покладатись лише на себе, адже що року у її родині ставались такі події, що могли вже давно зламати слабкодуху людину, але якщо вже вдаватись у депресивний стан, то для чого жити? За будь-яку ціну, Марі, мала подолати всі сім кіл пекла, які одне за одним вривались буревіями у її стомлену душу.
Ви скажете, та ясно, заочниця... а от і ні. Дівчина працювала у маминої подруги, підмінним продавцем - у вихідні чи свята, чи тоді коли не було пар. Вона старалась здавати заліки екстерном, за підсумком семестру, і тому виходило, що мала, якраз вільні дні для її роботи. Хоч і заробляла вона копійки. Адже що з тих 400-500 грн у сучасному світі, коли 1 похід за покупками, може вкластись у ті кошти. Марі, це все розуміла, але за допомогою, деяких важливих продуктів, які дівчині передавали батьки із села, вона, старалась, хочаб частково не брати у них великі суми на своє існування. Так у місяць докладаючи всі свої знання й вміння наче у велику скриню, дівчина врезультаті, отримувала від 1000 до 1500 грн. А це вже невеличка, але свобода й її власна Незалежність.
Прийшовши на роботу, Марія, зустріла свою начальницю Лесю Іванівно.
- Доброго Вам дня! - стримано із повагою сказала Марічка.
- Доброго дня! - суворо відповіла пані Леся
"О... сьогодні хтось не вдусі... краще мовчати..." -подумала дівчина, адже характер у її начальниці був м'якокажучи тяжкий. Але то не завжди, насправді Леся Іванівна, просто намагалася контролювати свій маленький бізнес, тому вона мала час від часу, чітко давати зрозуміти, що перш за все вона є роботодавець, а вже тоді, щира, й добродушна жінка.
У нас час, якщо будеш м'якосердечним - станеш ганчіркою, якою захочуть усі витирати порох...
- Маріє! Твій вчорашній звіт з продажів - досить непоганий... - вже лагідніше промовила начальниця, - якщо так піде і надалі, то матимеш +10% до зарплати...
"Що? Як +10%... ех... але краще ніж нічого..." подумала вона і додала вже вголос - Я старатимусь, але на наступний тиждень у мене сесія, а Іра просила її підмінити, а я не знаю, які заліки здала екстерном, у нас там таке твориться, що жах...
- Що багачі, бігають за п'ятірками, а старанним студентам залишаються 4 та 3...?
- Здебільшого так і є...
- Як я вчилась,теж таке було.
Леся Іванівна пішла у складське приміщення і як крикне:
- Ого! Невже? Марійко!
Марія швидко підбігла і каже стривоженим голосом:
- Лесю Іванівно, що сталось?
- От що це таке? - пані Леся показала на відкладені 4-ри дорогезні сукні, на чохлах яких Марійка, прикріпила записку: "Продано... заберуть у суботу. Передоплата 35 %"...
- Учора - почала розповідь дівчина - до нас приходили дві наші постійні клієнтки і обрали ці сукні. Я їх відклала. Гроші поклала у сейф у Вашому кабінеті...
- А я то думаю, що то за 4 000. грн., там лежать... Ти молодець. Але треба було мені вчора подзвонити і сказати...
- Коли я до Вас дзвонила, я казала, що передоплата у сейфі? Чи ні... - з якимось сумнівом спитала дівчина.
- Може і казала, але не пояснила нічого...
- Тут така ситуація, що он до цієї чорної сукні, Іра на нашому сайті, для краси намисто викладала і та пані, хоче сукню із цим намистом.
- Так-так, пам'ятаю - привабити клієнтів у будь-який спосіб... Але у чому проблема?
- Справа у тому, що це моє власне намисто, і ...
- І ти, це сказала клієнтці, ти їй пояснила?
- Так звісно, але я у ньому була вчора і вона його бачила на мені... А коли дізналась, що це власне моя авторська робота, то сказала, що без цього намиста, сукні не купуватиме...
- Он як? - трохи обурливо сказала начальниця... - і що ти їй відповіла...?
- Я їй сказала, що зроблю для неї схоже намисто. Адже клієнт завжди правий.
- Але Марійко, це тобі не магазин твоїх цяцьок... Я працювала довго над його створенням...
- Я все розумію, мені насправді дуже незручно перед Вами, але ж що я могла зробити...
- Ну добре, молодець, що вмовила її купити навіть своє намисто - промовила із ноткою іронії у голосі Леся Іванівна.- то хто та заможна клієнтка? - додала пані Леся.
- Пані Євгенія Ємець. - швидко промовила дівчина, - Ще раз пробачте. Старатимусь більше Вас, не соромити.
- Добре йди вже працюй... робочий день, вже 10 хв, як почався.
"Це так номер, мала викинула... Моїй клієнтці, майже свасі, тай свій непотріб запропонувати... Якби ж ти старанно не працювала, гналаб я тебе, звідси за таке... Хмм, але мабуть, це Софія, намовила Євгенію, на такі обновки." - насуплено думала начальниця
Марічка цілий день так і не змогла заспокоїтись, і переживала, через вчорашнє індивідуальне замовлення від матері, так би мовити, її подруги...
Ввечері Леся Іванівна знову приїхала у магазин, щоб провести моніторинг у документах.
- Маріє, підійди сюди, коли завершиш опис звіту. - зверхньо промовила.
- Можу вже підійти, я вже написала опис.
Дівчина йшла у кабінет начальниці, і у неї дуже стукотіло серце.
Опинившись віч-на-віч із шефинею, вона вся зблідла й їй запаморочилось перед очима.
- Сідай,- з-під лоба промовила пані Леся, - сьогодні в обід мені телефонувала пані Євгенія, і питалась, чи ти, можеш вислати їй ескізи 2-ох чи 3-ох твоїх намист, вона б собі ще щось підібрала, адже таке зараз у моді. Я навіть не знала, що їй відповісти...
- Так звісно - боязко відповіла Марія.
- Ну о і чудово...
- Я можу іти додому?
- Так ти вільна.
- До побачення.
- До завтра...
Марія жила ці кілька днів у великій цікавості. Їй дуже вже хотілось дізнатись, які із запропонованих нею намист обере, та поважна пані Євгенія Даріївна Ємець, з донькою якої вони більш-менш ще спілкувались. Але Софія, все ж була кращою коліжанкою Ані, а Марійка, за останні 2 місяці, віддалилась і від Ані тай від Софії. Крім того, ходили чутки,що брат Ані, Іван, почав зустрічатись із Софією, коли повернувся із Туреччини.
Настала субота. Дівчина, із емоційним піднесенням прийшла на роботу та чекала зустріч із пані Євгенією та Софі. Хоча на передодні у вечері, відтанцювала у ресторані, де підробляла танцівницею східних танців. Але її втому, як рукою зняло. У ній вирувала ціла буря емоції!
У двері магазину поважно зайшла Євгенія Даріївна із донькою Софією. До них улесливо заворкотала напарниця Марії, Ірина:
- Доброго ранку, шановні пані! Чи можу я запропонувати Вам, чай чи каву...
- Так не старайся, ми замовляли сукні он в тої дівчини... - відрізала Софія.
- Крім того Марія, виготовила для нас ексклюзивні автентичні прикраси. - додала Єагенія Даріївна. - тому вона нас обслужить.
- Добре пані, як Вам, буде завгодно, - Іру неначе ошпарили, її давно так не упускали...
"О це так. От і на тебе знайшлась управа" - думала собі Марія.
- Доброго Вам дня - сказала дівчина підійшовши до матері із донькою.
- Привіт Марі, - защебетала Софія - давай показуй, наші сукні і свої намиста будемо ще раз усе приміряти.
- Так звісно-звісно. Прошу проходьте у примірочну...
- Маріє, я ще просила, твою шефову, знайти мені спідницю - сказала пані Євгенія.