РОМАН "ТУРЧАНКА ТАНГЮЛЬ" "TURK TANGUL"

РОЗДІЛ 12 ПОМСТА - СТРАВА. ЯКУ ПОДАЮТЬ ОХОЛОДЖЕНОЮ

Ясмін Караоглу не могла стерпіти, що її чоловік знайшов собі коханку. Жінка не спала цілу ніч, а на ранок відчуваючи неймовірний сором та невимовний розпач, Яся, вирішила, що таке життя не для неї. Вона покликала у свою спальню управительку маєтку, Зулейку й казала їй, що сьогодні та завтра хоче побути сама у домі. Зулейка дуже здивувалась, але так як Джемаль тримав усіх, у домі не наче у в'язниці, то звісно що пропозиція декількох днів відпочинку для прислуги, була прийнята робітниками на ура.
Коли у домі нікого не залишилось, Ясмін зайшла у кабінет для гостей, о так, для гостей, адже кабінет Джемаля, як завжди був зачиненим на замок, а той інший кабінет використовувала Ясмін. Вона вперше за довгий час зрозуміла, свого чоловіка. Його прохолоду по відношенню до сімї Ясмін більше не списувала на втому від важкої праці. Сівши у гарне деревяне крісло біля столика із журналами про моду, у яких звісно що були статті про модний дім Кара-оглу. Наша пригнічена дама, із гіркотою у погляді, вийняла маленький фото альбом у якому були зібрані усі дитячі фото її доньки. Переглядаючи фотокартки вже юної Сельми, а так звуть їх доньку із Джемалем, хоча Ясмін, хотіла назвати дівчинку Хатіджею, але Джемаль не упустив шансу зрівняти із брудом дружину, й таки відстояв свою точку зору щодо імені доньки.
«Джемалю, будь ти, проклятий... Ти, зруйнував моє життя. Через тебе моя донька не може бути поруч. Щоб мені допекти ти, відправив її вчитись на економіста, хоча добре знав, що у неї є талант до дизайну одягу. Чому Джемалю, ти, віддаляєш мене від дочки? За що? За що сказав їй, що це я наполягаю на її шлюбі... Звісно вона мене не вислухала, адже має твій характер, а ти, ти цим і користуєшся... Моя бідна дівчинка... Моє дитя, як тобі не пощастило із батьком...»
Ясмін витерла сльози, які рікою лились по її блідому обличчю й почала писати щось на листку паперу. Це був лист.
«Доню, моя зіронько, Сельмо!
Дитино, я звісно мала тобі усе розповісти вже давно, але твій батько лише сміявся із моїх намагань збудувати міст між нами й ще дужче налаштовував тебе проти мене. Я пишу тобі цього листа, щоб сказати, що ти, моя ластівко маєш моє материнське благословення жити так як сама цього забажаєш. Якщо захочеш вийти заміж за простого рибалку й збудувати своє родинне гніздечко на берегу Чорно моря у селі, із якого родом я, чи у сусідньому де жили предки батька, це твій вибір і ніхто не має права вказувати на те, що це рішення не є правильним. Усе може бути, ти можеш помилятись, адже це твоє життя. Головне, це любов та повага на які ти, заслуговуєш, а не маніпулятивні похвали якими твій батько забиває твою голову.
Дитино, я покидаю цей світ із великою надією на те, що ти, у всьому будеш слухати, або майже у всьому, або хоч б прислухатимешся до порад твого дядька Селіма й його родини.
Прошу не забувай й про свою родину по моїй лінії у селі, Тітка Гюнеш хворіє, а мій брат, твій дядько, як ти, знаєш, не заробляє багато грошей, прошу помагай їм матеріально. Забери до себе маленьку Ясмін, їх доньку й дай їй освіту, нехай дівчинка не бідує у селі. Я обіцяла це брату та невістці, але нажаль не зможу дотримати обіцянки.
Будь сильною. Я тебе дуже любила й довго терпіла знущання твого батька, але вже не маю сил... Більше не можу. Прощай.
..........................................................................Твоя любляча мати Ясмін»
Написавши ці слова, жінка залишила листок на столі й попрямувала у свою спальню. Йдучи по мармурових сходах Ясмін оглянулась на дім який для неї був як і рідним так і водночас чужим й ні на мить не засумнівалася у прийнятому рішенні...