РОМАН "ТУРЧАНКА ТАНГЮЛЬ" "TURK TANGUL"

Розділ 15: Усі проти Джемаля.

Настав день фото сесії.
Софія, яка вороже була налаштована по відношенню до усіх Ониськевичів, все ж вирішила, якщо їй запропонували роботу, то за таку можливість потрібно вхопитись. Та ще і через підготовку до фото сесії дівчина, що дня була поряд із Іваном і контролювала ситуацію, під назвою «Майбутній татусь».
Під час процесу зйомок усі наче й забули про свої проблеми й показали себе у свій красі. Виснажливі 10 годин зйомок, завершились, тим що Софі переконалась у тому, як насправді Іван ставиться до неї. Усі його слова й вчинки були пронизані великою турботою не лише про неї, але і про інших учасників фото сесії. Дівчина вже в 2-ге переконалась у тому, що такого нареченого впускати не можна, тим паче що вони і справді кохають одне одного. Іван знав, як Софія любить добрих і дбайливих людей, які просто так щось зроблять для інших, не чекаючи натомість віддачі. Хоч, як йому така поведінка й не подобалась, адже як не як, а він чоловік, а не дівчина, яка й має мати такі риси характеру, але щоб догодити не лише Софії, але і позлити Джемаля, Іван довго роздумуючи, прийшов до висновку, що нічого кримінального у тому не має, щоб і справді допомагати іншим.
Джемаль носився по студії де проходила фото сесія й лише усім заважав та все що тільки можна та і не можна критикував. В чотирьох словах, намагався зірвати трудовий процес. Але ж Іван та Алі не давали йому керувати зйомками, мовляв, Ви ж не фотограф й не слід забувати про фото шоп, тому, сядьте й розслабтесь... Алі, після усіх розкритих секретів дядька, навіть не дивився йому у вічі, а Джемалю, як то кажуть, як соловю, усе одно.. Любий дядечко, врешті заспокоївшись сів за стіл і розглядав усі документи, які їм потрібно узгодити та підписати із українцями. Його дуже дратував той факт, що Леся, таки зміцнила свій бізнес за рахунок, частки, яку продали Марійці, але ж він нічого не міг вдіяти, адже саме у той час поки уся молодь фотографувалась, батьки Ані та Івана, відправились до юристів, щоб вже підписати угоду із батьками Марічки.

У вечері в домі Ониськевичів, знову була велика святкова вечеря. Саме так, Леся Іванівна вирішила відсвяткувати, угоду про партнерство із родиною Чайок. Марічка дуже нервувала, аде їй потрібно було виголосити промову, обриси якої вона собі занотувала ще на вихідних. Але, як то кажуть, не плануй на перед, бо з цього нічого не вийде.
Дорогі гості сівши за стіл, аж розгубились від численних наїдків і неймовірного оформлення закусок. Софія, у якої у принципі. Був прихований талант до кулінарії, вирішила запустити свій кулінарний блог. Дівчина добре розуміла, що у її починнях її ніхто не підтримає, окрім Марічки, для якої мистецтво кулінарії, було, як повітря. А поки Софі, мріяла про славу великого кулінара, Іван, зненацька кудись зник і усі на нього чекали. Джемаль навіть й не приховував свого розчарування, адже цей хлопчина, просто зневажливо віднісся до гостей, ось так зникнувши посеред торжества. Щоб якось заткнути рота, цій язикатій фесці із Стамбулу, як між собою, називали Джемаля, українці, пані Мирося, почала говорити свою промову.
--- Дорога родино! – почала жінка, підкресливши, що саме так вона сприймає свою дружбу та партнерство із Ониськевичами, чим до сліз розчулила Лесю та Аню. – дівчатка любі, ну от чого ви плачете...- звернувшись до матері з дочкою усміхнулась Мирося, - Я надзвичайно рада, що сьогодні у нас таке велике свято. Наші діти, дуже здружились і допомагають одне одному стати на ноги. Для мене, як для мами, важливо, щоб моя дочка не працювала так тяжко, як ми обоє із чоловіком,саме тому ми трохи подумавши прийняли вашу пропозицію. Я вірю у те, що наша спільна справа із брендом Кара-оглу, в найближчому майбутньому принесе можливо не великі доходи, але принаймні на життя вистарчить. Я тут чула, що ви, плануєте у робочу поїздку до Стамбулу взяти й Марічку, тому хочу вам сказати, щоб за магазин ви, не переживали, я думаю на протязі того часу що є чи я чи наша Яринка, вивчимо усі тонкощі фешин-бізнесу, і контролюватимемо свій магазин. – Мирося дала зрозуміти усім, що хоч і Марічка поїде, але ніхто із Чайок свого, як то кажуть не опустить. – Я ж розумію, що відкриття й розширення нових магазинів у Європі займатиме весь вільний ваш час. Ми лише вчимося вести справи, тому до таких високих матерій і не приглядатимемось, а от допомагати в управлінні магазинами, то є інша річ.
--- Миросю, а це ти, дуже добре придумала. – сказала Леся, й навіть аж усміхнулась, бо саме такий розвиток подій дозволяв їй, брати активну участь у просуванні бренду, а отже і мати із цього неабиякий зиск.
Джемаля це все дуже розтривожило, адже він зрозумів, що українки домовились між собою, щоб тримати руку на пульсі у їх спільному бізнесі. Такий хід подій явно був йому не наруку, адже до команди його племінника добавлялись не лише нові учасники, а ще і доволі досвітчені у торгівельній справі. Хоча чоловік, зрозумів, як саме він може нанести удар, у відповідь. Пів вечері, він так і не зводив погляду із Софії та Івана, який до речі, бігав за букетами квітів, для усіх дівчат. Ох, ну звісно, щоб подарувати 1 Софі квіти, він змушений був вдатись до хитрощів, й купити для усіх дівчат квіти, які стали символом його поваги й вдячності за чудово спланований робочий процес, за неймовірну легку фото сесію, за любов і повагу, за справжню дружбу. Ну ви, зрозуміли, Іван тепер став багато говорити, й піддобрюватись до усіх, щоб навіть ніхто і не згадав, про ситуацію у його романі із Софі. Але Джемалю, явно мішала така ідилія з боку Софії. Він чудово усвідомлював, чому дівчина не влаштовує істерик. З одного боку, її любов та повага до пані Лесі, навіть імпонувала Джемалю й вн навіть з повагою ставився до Софі, але все ж йому по при будь-що потрібно було насолити цим святенникам, як він собі думав. Майже під кінець вечері, він як в нівчому не бувало взяв слово й звісно, що поміж словами похвали згадав і про особисті стосунки, мовляв, ми всі можемо сваритись чи можливо не долюблювати одне одного, але от у професійному плані усі молодці, що так вправно й віддано присвячуємо життя для спільної справи. Ніхто б і не зрозумів, викрутацької промови Джемаля, якби під час своїх слів, він не дивився то на Івана, то на Софію.
Алі і Айше, надзвичайно розсердились на дядька.
--- Дядьку досить. – не стримався Алі-Онур. – ви, коли в останнє телефонували дружині? Не вам суди й пхати носа у чужі стосунки. Вони молоді, й ще зоблятьне 1 і не 2 помилки, як і ви, як і я, як і будь-хто. Ми люди й нам притаманно помилятися і вчитися, якщо не на чуджих то на власних помилках.
--- Ох, Алі, ти, все не так зрозумів. Я якраз мав те все що ти сказав на увазі, але мабуть не ті слова підібрав. – скромно й з повагою, але все ж крізь зуби промовив Джемаль.
--- Я перепрошую, але це не ваша справа, - промовила Софія, - ми самі розберемось у наших стосунках.
Джемаль радів що йому вдалось всіх розізлити й зіпсувати людям настрій.
--- Так звісно. Я просто собі сказав, не дуже мабуть делікатно. Але це те що я бачу, тому не треба на мене ображатись. Та і ви сучасна молодь, зовсім по іншому дивитесь на світ, тому нам батькам дуже тяжко із вами. Ох, як згадую про тему батьків та дітей, то у самого серце кровю наливається, адже я змушений був відіслати доньку навчатись закордон, та ще й не на ту спеціальність що вона хотіла, бо вважаю, що економічний завжди пригодиться, а от на дизайнера вона ще встигне повчитись. – із тривогою та батьківською турботою говорив Джемаль.
--- Пан Джемаль правий, економічний дуже перспективний факультет. - додав до його слів пан Олег. – Ми от вирішили, що наша Яринка, - чоловік глянув на мовчазну дівчину, яка сиділа цілий вечір тихесенько, - по при її безмежну любов до літератури й журналістики все ж піде навчатись на економічний. Та і Марічки конспекти, можна буде використати....
Остання фраза про конспекти трохи розсмішила усіх й розрядила напружену атмосферу.
--- Я дуже хочу навчитись на літератора, але якщо чесно то такому у нас не вчать, аж так добре, якби хотілось, а щоб їхати на навчання хочаб до Польщі, то потрібно й мову знати й екзамени підтягнути. Я не готова, так швидко адаптуватися до ще 1 змін у моєму юному житті, - розпочала Ярина, - якщо Бог дасть, я собі вивчусь, помагатиму Марічці й за певний час, якщо ще прагнутиму до літературної діяльності обов'язково знайду свій шлях. Якщо тобі дають роботу, то гріх від неї відмовлятися. А от просто йти й сидіти у магазині, без освіти, я не хочу. Всім тяжко й ви не відразу все вміли й знали й я навчусь.
--- Боже, які правильні й глибокі слова. - промовила пані Леся.
--- Так дружина права, - відізвався Мирон., - Ви все правильно вирішили. Яринко, ти, завжди можеш звернутися до нас. Ми, допоможемо й навчимо вас. Твоя тітка, коли ми, були у нотаріуса, дещо нам запропонувала, й я так думаю, що за роки 2-3, її ідею ми. втілимо в життя. Ох, ну можливо і швидше, але для тебе ж краще якщо пізніше.
--- Дядьку Мироне, мої дядько й тітка, дуже мудрі люди. Я от за останні декілька тижнів багато чого переосмислила. Крім того, я обіцяю, що коли Марічка з Анею поїдуть у Стамбул, я старатимусь із всіх сил виправдати вашу довіру до мене.
--- Та ми віримо й бачимо, що ти, змінилась.. Не треба цих гучних слів – підійшовши до Яри сказала Аня., - ти майбутнє нашого бізнесу й маєш це розуміти. Мама, твоя 2-га мама, дуже мудру дала пораду, я думаю, що якщо не в Тернополі, то у Луцьку чи у Рівному, але обов'язково ми, це провернемо. О не треба, так дивитись, ми, ж будуємо спільний бізнес, й повинні добре обдумувати наступні кроки.
--- Дозвольте й мені сказати, - промовила Софія, із якою щодо розширення торгової мережі радилась пані Леся, - Я думаю, по-перше, що про це ранувато говорити, а от по-друге, я б бралась за Ужгород, хоча там до кордону близько та ще й до Чернівців, але якщо виходити на Європейський ринок, то навпаки добре, щоб в Ужгороді, де є багато різних національностей, де популярні іноземні телеканали. Вам потрібний професійний піарник, і ... а от про що я, якщо захопити Ужгород, брендом, то повірте, його буде легше просувати у багатьох країнах.
--- Нам не потрібний піарник. У нас є ти! – промовила Аня., - я давно тобі казала, що ми хочемо тебе взяти на роботу, а ти, мені в котре відповідала, що не маєш досвіду і зв'язків. Так ось, напрацьовуй зв'язки й допомагатимеш Ярі із цим проектом. Ви у нас не супер зайняті, от і спрацьовуйтесь дівчата.
---- У вас так завжди? - спитав у Івана Алі, - кожна вечеря, направлена на розширення бізнесу.
--- Ох, я тобі потім поясню. – відповів Іван, глянувши у сторону Джемаля.
Алі лише усміхнувся, й собі почав підливати масла в вогонь.
--- Софі, ти дуже мудро підмітила, щодо Ужгорода. Зі свого боку й я обіцяю пошукати зв'язки у Ромунії й Молдові, а ось і виявиться, що у них є знайомі на Закарпатті. Я вірю в збіги, бо як інакше ми усі тут зібрались за цим столом.
--- Алі-Онуре, якщо можеш докластись до цієї ідеї, то докладись, адже сам розумієш, яка зараз економічна ситуація в світі.
--- Мироне – ефенді, я б цього не казав, якби не був впевнений що у мене є зв'язки у Молдові, хоча і пані Леся має знати Іштвана.
--- Якого Іштвана? Я не знаю ніякого Іштвана...
--- У Одесі на форумі коли батько познайомився із вами, ми ще вам розказували про угорця, який також зацікавився нашим проектом, але так як він переїхав жити до Молдови, ми з вами почали співпрацю. Тато збирається відвідати Кишенів, через місяць, і спробує домовитись із Іштваном-ефенді.
--- На скільки я пам'ятаю, то в цього угорця, дружина якраз народилась десь на Закарпатті, бо він так гарно відгукувався про Україну, ваші звичаї, - додала Айше, - ми з мамою, якраз би хотіли відвідати Закарпаття, адже після таких прихвалювань, залишитись байдужою до старовинної історії цього мальовничого краю просто нереально.
--- О я пригадала, про кого говорять Алі та Айшенур,. Але у нього великі відсотки за послуги...
--- Ну звісно що так, але якщо йому самому буде вигідно, то він не ставитиме відсотків за свою допомогу. – додав Алі.
--- Не знаю, синку, що з того вийде, - щиро говорив пан Мирон, - але я б дуже хотів вм допомогти із просуванням у Польщі. Зоча я вже казав твоєму батькові, у переписці, що на Польський ринок, краще виходити у літку.
--- Я думаю. Ви знаєте хто в нас гальмує увесь процес розвитку бізнесу, - додала Айше, напів англійською, напів українською.
--- Опа, вот тобі і фінти від Айше, - засміялась Аня.
--- Я ж російську підтягнула, то берусь за українську. Крім того мій наречений, буде брати участь у україно-турецькому проекті й я вирішила й собі почати із мови. Ну ми з Алі вас навіть таки не погано розуміємо. Звісно якщо повільно говорите.
--- Аха... Добре розмовлятимемо повільно – додав Іван.