Битва королів

Частина 2

Попереду засурмили у мисливський ріг — тремтливо, ледь чутно за неперервним ляпанням та стукотом дощу.

— То Парогач сурмить, — оголосив Старий Ведмідь. — Дяка богам, Крастер досі тут.

Його крук ляпнув великими крилами, каркнув «Зерна!» і знову нашорошив пір'я.

Джон нерідко чував від чорних братчиків оповідки про Крастера та його дитинець. А тепер ось побачить на власні очі. Після семи порожніх сіл вони вже лякалися, щоб не знайти Крастерове обійстя таким самим мертвим та покинутим, як решта. Але здається, минулося. «Може, Старий Ведмідь знайде якісь відповіді на свої питання», подумав він. «А нам хоч би від дощу сховатися.»

Торен Рідколіс божився, що Крастер дружить з Нічною Вартою, попри незугарні чутки, що про нього ходили.

— Він таки навіжений, ніде правди діти, — казав Торен Старому Ведмедеві, — та хто з нас не здурів би за стільки років посеред цього клятого лісу? Нехай, зате він завжди пустить розвідника до свого вогню і не надто любить Манса-Розбишаку. Ще й доброї поради нам дасть.

«Хай би дав гарячу вечерю та змогу вдягти сухе, то й добре.» Дивен казав, що Крастер — вбивця родичів, брехун, гвалтівник і боягуз. Натякав, що той веде справи з людоловами та гемонами.

— Ще й гірше, — додавав старий лісник, клацаючи дерев'яними зубами. — Холодом від нього тхне, ось що я скажу.

— Джоне, — наказав воєвода Мормонт, — ану їдь назад уздовж валки та перекажи звістку. Нагадай старшині, що я не хочу клопоту з Крастеровими дружинами. Хай братчики тримають руки при собі й балакають з тими жінками якомога менше.

— Так, пане воєводо.

Джон розвернув коня туди, звідки приїхав. Втішало, що дощ тепер не лупив у обличчя, хоча б на якийсь час. Кожен, кого він минав, здавалося, лив сльози. Валка розтягнулася мало не на версту лісу.

Посередині обозу Джон проминув Семвела Тарлі, що купчився у сідлі під широким крислатим капелюхом. Він їхав на одному запряженому у воза коні та вів за собою інших. У клітках, по дашках яких тарабанив дощ, занепокоєно верещали та ляпали крилами круки.

— Ти що, лису їм туди підсадив? — гукнув Джон.

Сем підняв голову. З крисів його бриля потекла вода.