Принцеса для вампіра

8.Любов переможе зло

Я уже не плакала. Сльози просто уже не текли. Я просто лежала і пустими очима дивилася на жінку, яка увесь цей час щось робила. Змішувала якісь трави, зілля. Щось мішала, щось варила.

Аж ось вона обернулася, в руках у неї був ніж, і вона попрямувала прсто до мене. Але дойти так і не змогла. Заді появилася чиясь тінь. Вона штовхнула стару відьмо і та безсвідомості повалилася на підлогу.

Я підняла голову. Переді мною стояв Вейн. Хлопець був захеканий і наляканий. Він підбіг до мене і став розв'язувати мотузки, а тоді підхопив мене на руки і побіг з дому.

Ми опинилися посеред лісу, але Веніар ні секунду не думаючи побіг прямо, ніби знаючи дорогу.

- Усе буде добре. Усе буде добре, - повторював він мені і я мало-помалу почала заспокоюватись.

Бігли ми десь хвилин десь, коли перед нами заклубочився темний згусток магії і з нього появилася стара відьма.

- Нікуди ти не втечеш, дурне дівчисько. Зараз я навчу тебе гарним манерам. - відьма замахнулася і кинула в нас великий шар вогню, але Вейн встиг відскочити від смертельного заклинання. - Куди побіг? Зараз я тебе провчу.

Навколо нас спалахнуло полум'я. Тікати нікуди. Аж тут я згадала усі уроки Алістера.

"Вогонь можна направити. Його можна приборкати", - говорив старий.

Згадавши його слова, я закрила очі і уявила, як здіймається вітер і вогонь наче вода біжить по землі до відьми. Відкривши очі я побачила, що у мене усе вийшло і вогонь рікою кидається на старуху. Але та була сильніша, змахнувши рукою, вона зупинила вогонь.

І тепер уже навколо неї закружила сила, але темна, недобра. І в одну мить та нескінченна енергія ринулася на нас. Я бачила очі Вейна, бачила, як він відкидає мене подальше від себе і, як темна матерія проходить крізь тіло хлопця.

Я і вскрикнути не встигла, а його тіло уже лежить на холодній землі. Не бачачи нічого, я ринулася до вампіра, але було уже пізно, він був мертвий.

Кап... кап... кап... - накрапала в далині вода.

"Вона убила Вейн!" - думки в голові путалися, злість старалася вибратись на поверхню.

Кап... кап... кап...

"Вейн мертвий! Мій коханий мертвий!"

Кап... кап... кап...

"Ти можеш підкорити собі людське тіло, ти можеш знищити усе, що побажаєш, ти можеш підкорити час..."

Кап... кап... кап...

"Не думай, дай волю емоціям..."

Кап... кап... кап... - накрапала в далині вода і я не просто дозволила їй приблизитись. Ні... я дала їй волю. Я дала своє тіло, свою силу. Я дала волю гніву, що таївся в моїй душ.

Навколо появилася дивна чорно-сіро-голуба хмара. Всередині щось блискало. Вона крутилася навколо мене, а тоді я підняла погляд на відьму і хмара кинулася на неї.

Коли я прокинулася від дивного марева, жінка була мертва, а дерева в навколишньому лісі потемніли. На моїх колінах лежала голова мертвого хлопця, а з очей полилися сльози.

Чому?! Чому я не можу тебе вернути?! Чому я не змогла тебе захистити?! Я ж володію часом!!!

Я гірко заридала і відчула, як мене хтось обіймає. Я не повертала голову, я не бачила, але я знала, що то Алістер сидить заді.

- Можна керувати часом, можна бачити майбутнє і минуле, але не можна повернути до життя того, хто уже загинув. Веніар віддав своє життя і світле майбутнє і любов перемогла зло...