Лінка не відала, що робити. Нетривала радість від отриманих фотографій змінилася дивним незручним почуттям, їй здавалося, що життя її не тішить, ніби нічого більше на неї не чекало. Наталія з нею не розмовляла й Лінка раптом відчула себе покинутою. Можна було би сказати, що все пішло шкереберть, якби не те, що Халіна добре розуміла, що вона сама зіпсувала їхню дружбу. Надійшли вихідні. Півкласу збиралося до кіно, проте Лінка якось викрутилася.
— Я мушу посидіти з Каєм.
Їй не хотілося до кіно, бо й Наталія йшла. А потім справді виявилося, що їй доведеться посидіти із братиком.
— Я йду на іменини до подруги, — повідомила мама.
— А Адам?
— Адам теж іде на іменини.
— То ви йдете разом? — зраділа Лінка. Вона вже й не пригадувала, коли мама з вітчимом востаннє ходили кудись удвох.
— Ні, Адам іде до якогось знайомого, котрий саме прилетів зі Штатів.
Дивно все це якось виглядало. Мама й Адам поводилися не як чоловік і жінка, котрі кілька років тому одружилися й спільно виховують двійко дітей, а як люди, що просто живуть під одним дахом і зараз обговорюють, хто з них повинен вигуляти собаку. Отож Лінка залишилася з Каєм і зараз оце вкотре грала з ним у «Мемо».
У неділю було ще гірше. Лінка зачинилася у своїй кімнаті, сказавши, що мусить учитися. Узагалі-то це була правда, їй і справді треба було позайматися. Останнім часом у школі справи були все гірші, а примара випускних іспитів (особливо математично-природничої частини) викликала в Халіни бажання негайно втекти до якихось теплих країв, де немає школи, вчителів, контрольних чи іспитів. Лежала б собі в гамаку, а який-небудь класний хлопець приносив би їй сік із тропічних фруктів, неодмінно із соломинкою… Ага, приносив би. Класний хлопець. Невже такі взагалі бувають? Увімкнула португальський диск, подарований Наталією. Фадо. Доля. «Може, Наталії спаде на думку мені зателефонувати? Або Касьці? Чи взагалі будь-кому», — подумала Лінка. Вона втупилася у свій телефон. І раптом пролунав дзвоник, і дівчина швиденько натиснула на зелену кнопку.
— Халінко, привіт, це бабця, — залунало у вусі знайоме сопрано.
— А, бабуся, — буркнула Лінка.
— Ну, могла б і не показувати свого незадоволення. Я хотіла запитати, як твої справи.
