Гріхопадіння

11 1 2
                                    

Прохолодна ніч, що змінює теплоту літнього вечора. Обдерта хрущовка, цеглини якої пам'ятають часи перебудови та бережуть в собі повітря та дим тих революцій і подій, що відбулися вже після розпаду совка. Світло осяює всі вікна, немов утворюючи з них яскраву мозаїку. Всі, крім одного. В цій квартирі люблять темряву. Темрява ховає в собі усі неважливі речі та деталі, залишаючи видимим для ока лиш найсуттєвіше та найпрекрасніше. Темрява утворює нові прекрасні фантасмагорії з тих звичних та непримітних речей і рухів, які ми звикли не помічати при штучному освітленні люстр, ламп та світильників. Темрява, розбавлена лиш сяйвом місяця, перетворює будь-яке місце в затишний куточок, де людина може відчувати себе спокійно. Темрява робить світ прекрасним.

І знову на стінах витанцьовують танець два граціозні силуети, осяяні прохолодним місячним світлом. Кожен рух в цьому театрі тіней сповнений пристрасті поєднаної з любов'ю та жагою до насолоди. Битва, де кожен боїться завдати болю іншому, але все одно намагається вийти з неї переможцем. Гріхопадіння.

***

Адам народився у релігійній сім'ї. Він добре пам'ятає, як його батьки молилися кожен день,- вранці, перед їжею, на ніч, - та навчали молитвам його. Напевне, і зараз моляться. Батько, даючи сину таке ім'я, вбачав у цьому великий символізм. Він сподівався, що воно принесе в душу його сина частину божественного і той назавжди залишиться під опікою Всевишнього. Адам же бачив у цьому лише жагу до влади та прояв его свого батька, який сам намагався стати Богом, хоча б у власній сім'ї. Як же він його ненавидів за це! Чому саме він мав стати жертвою жалюгідного характеру свого батька, його жалюгідної натури, яка ніде на має поваги? І тому зірвалась на ньому. Чому саме на ньому? За що, батьку? Але є в житті такі речі, які ми не обираємо і доводиться з ними жити. Адам жив. Десь у середній школі Адам твердо вирішив, що як тільки стане юридично дорослим, то в той же день піде та змінить ім'я на щось банальне, на кшталт Валери чи Ігоря, або навіть на щось богохульне – Каїна або Люцифера. Просто на зло батькові(на зло тобі, таточку! Тепер ти знову ніщо!), щоб спустити його з небес, до яких він так прагнув, на цю гріховну землю.

Коли Адам пішов до школи, у шість чи сім років, його батьки вирішили, що їх син має відвідувати також і недільну школу. То була дерев'яна церковка, немов збережена з часів давньої Русі. Оточена маленькою огорожею, влітку вона була схожа на прибіжище паломників, схована далеко у лісі між цвітучими деревами. Восени її можна було порівняти з єдиним святим місцем жовтогарячого пекла, яке утворювало опале листя, а гуляючи повз неї з батьками зимою, Адаму завжди хотілося зайти та погрітися там. Тепле приглушене світло з вікна так і манило його до себе. Вона не була схожа на ті величезні собори, в яких Адам бував на найголовніші церковні свята. Там не було високих стель та вишуканих обрамлень, не було безкінечної кількості кімнат та каплиць, - лиш позолочений купол з якогось металу на даху. Це була звичайна церква, до якої приходили молитися звичайні люди.

ГріхопадінняWhere stories live. Discover now