МИНУЛЕ НЕ МИНАЄ

Сумнівні застереження

Треба жити сьогоднішнім днем. Усі нам це безцеремонно торочать. Це істина. Що те минуле? Пройшло і не повернеться. Черговий урок чи приємний спогад. Майбутнє мотивує, але жити тільки ним – це по суті не життя, а постійне складання планів і стратегій. Ніби все правильно. Але відносно. Як і завжди можна сказати про все.

Мона Тудейлі також притримувалась такої життєвої позиції, але щось було не так в суспільстві, до якого вона належала. Чому? Та сама досконально не могла розібратися. Все якось надто нав'язливо пропагандно було сплюндроване. Чомусь існував культ минулого. Та так було не тільки в її осередку життя – містечку Грінхіл, але й всюди посвіту. Що так вабило людей у минулому? Для чого так бережно до нього треба ставитись? Що в ньому особливого? Часто воно просто душить і вбиває, поміщає в коробку з найстрашнішими примарами.

Мона нещодавно перейшла у середню школу. І саме тут почалося її «правильне виховання» за цінностями загальноприйнятого соціального кодексу «Щоденна свідомість».

В першу чергу кожен вихованець школи (будь-якої у місті чи країні) мав навчитися цінувати кожен день і жити так, щоб минуле складалося лише з максимуму позитиву, сенсу, легкості й різноманіття. Все ніби прозаїчно просто. Це всі говорять. Наповни життя найкращим! Все просто і майже нереально втілити таку утопічну концепцію. Вкінці чергового дня кожен зобов'язаний робити погодинний глибокий аналіз, щоб наступні дні були безпомилковими, безризиковими, свідомими. Все насправді було надто строго, щоб дарувати щастя. Помірність і довгостроковість – основні цінності для суспільства даного світу.

Всі так поводились ніби знають більше, ніж розповідають і навчають. Знають щось таке, що змушує посилювати обережність і здоровий глузд і майже доводити їх до автоматизму. Що ж тут такого: помилка, проблема, трохи депресії, безумства. Воно ж пройде. Як і все проходить, не важливо якого якісного складу. Прекрасне, жахливе, цікаве, нудне, надмірне, безглузде, перевертаюче свідомість...

Поширювались чутки, що минуле – не те чим здається. Воно приховує надто небезпечний сенс. Інформаційно небезпечний. Дізнаються всі і щось піде не так. А всі так хотіли знати. Тільки голови держав були в курсі повноти всієї інформації і берегли таємницю. Задля справедливості. Та якої ж такої справедливості? Державні керуючі були лише виконувачами вищого наказу і лише направляли людей в правильні русла і течії, не керували і ні до чого тоталітарно не змушували.

Все було якось заплутано. Але водночас інтригуюче. І також страшно було. Це змушувало думати над кожним кроком та й подихом взагалі.