Все в шоколаді

1 глава

-З днем Святого Валентина, хлопці! Семко Скорикі Данило Руденко відірвалися від збирання своїх рюкзаків на підвіконні й озирнулися. Їхня подруга Діана Боднаренкр вся так і сяяла, тримаючи в руках два красиві блискучі згортки з прикріпленими до них валентинками. Перший вона сунула в руки Данилу, нахилившись і поцілувавши його в щоку, інший віддала Семку з точнісінько такою ж церемонією. Потім обійняла обох, мовивши « як де я вас люблю!», і зі смішком зникла за рогом шкільного коридору. Замість неї лишився Миколка Маковій, котрий увесь цей час стояв за Діаниною спиною і поглинав шоколадні цукерки з великої червоної коробки у формі серця.

- Я вас теж люблю, друзяки!- проплямкав він замашеними шоколадом губамт і потягся для поцілунку, але Семко рішуче відсторонив його.

- От цього не треба,- буркнув він.-Краще б цукерками поділився. Ге розумію, чому тобі завжди дарують саме солодощі? Ти й без того вже круглий, як глобус нашого географа.

- А от і брехня,- образився Миколка.- Це на мені завжди товсті светри. А коробку я вам і ніс. Ну, полумаєш, з'їв п'ять штучок по дорозі... Тут ще багато.
— А я люблю це свято, — сказав Данилко,  замріяно посміхнувшись. — Любив, навіть коли жив у Севастополі, й мені ще нічого не дарували. Гарне воно— цукерки, валентинки, поцілунки...

— Еге ж, чого не любити, —насупився Семко. — Діана тебе першого цьомкнула. Мабуть, це щось означає...
— Тільки те, що я стояв ближче до неї, —засміявся Данило. — Елементарно, Ватсоне!

— Теж мені, Голмс, — скривився Семко. — А щодо свят — то ти  ще не бачив головного свята міста Мрія!
— І що ж це? — Ха! Двадцять дев'яте! День Мрії, який відзначається раз на чотири роки. Зате відзначається так , що все місто гуде!

— Точно-точно,— підтвердив Миколка, непомітно кинувши за щоку ще одну цукерку.—Суперське свято! Шкода , що так рідко...
Данило, який лише півтора місяця тому переселився до міста , на мить замислився, а потім спитав:
— Цього року у лютому двадцять дев'ять днів...  Тобто, воно має відбутися приблизно за два тижні?

—Ага! Має і відбудеться. Скрізь чомусь вважають, що високосний рік приносить нещастя... але ми тут, у Мрії, іншої думки. — І що має бути на цьому святі? — поцікавився Данило .

—О-о-о,—багатозначно протягнув Семко,— купа всього! Приїжджають атракціони, влаштовують різні конкурси, цілий день безкоштовно крутять прикольне кіно в «Супутнику», а ще —море шоколаду. Принаймні, останього разу, коли мені ще було дев'ять років, все саме так і відбулося.

— Море шоколаду? Як це?
— А так. Гроші на це свято дає пан  Радич, котрий володіє місцевою шоколадною фабрикою « Мрія». Його шоколад по всій Україні їдять! Ну от, а Радич якийсь там нащадок дядька, котрий дуже давно заснував наше місто, і тому влаштовує свято на повну катушку...

— Хлопці, а шо вам Діанка подарувала? — перебив Миколка, помітивши блискучі пакунки в руках друзів. — Мені— книжку про смачну і здорову їжу...
— Краще бм про лікувальне голодування,— пхикнув  Семко , заходившись розгортати власний пакунок. Там виявилися теплі плетені  шкарпетки у синю смужку. Тоді як у пакунку Данила — велика лупа із товстим збільшувальним склом, як у заправського нишпорки.

— Отакої, — похитав головою Семко . — Мені шкарпетки, а тобі справжній детективний аксесуар. І це при чому, що саме я розвлутав справу  Бардіна! Тепер видно, що Діанка до тебе все ж  небайдужа...

Півтора місяці минуло відтоді , як друзі викрили викрадення золотого скіфського спису директором місцевого музею Іваном Бардіним. Справа набула гучного розголосу не лише в межах містечка, і  Семко якийсь час спочивав на лаврах. І ось тепер виявляється, що насправді героєм вважають зовсім не його...

На це Данило спокійно мовив:

— Щось ти сьогодні такий буркотливий... Гаразд. По-перше , в наші часи вже ніхто не розплутує кримінальні справи з лупою — тобто цей подарунок суто символічний. Але в разі , якщо знову трапиться якась пригода , я , звісно , залюбки дам її тобі , якщо забажаєш. По-друге, ти сам казав , що  справу зі списом розплутали всі ми, і кожен з нашої четвірки доклав зусиль до її  розкриття. Ну і по-третє, стосовно небайдужості Діани — ці шкарпетки, між іншим , плетені вручну , і я не сумніваюся , що саме вона їх і плела. Отже , Ді небайдужа таки до тебе!

Семко вислухав, і йому раптом стало соромно за самого себе і за свої слова. Він мусив визнати, що Данило мав рацію за всіма пунктами. І він, Семко, справді казав , що розкриття справи Бардіна було командною роботою. Адже тому вони назвалися  Командою Мрії, що кожен із них був по-своєму незамінним...

— Вибачте, — тихо промовив він до друзів. — Здається, в мене почалася зоряна хвороба.

Данило з Миколкою перезирнулися і дружно ляснули його по плечах з обох боків.

— На щастя, це не смертельно, — посміхнувся Данилко. —Лікується. То що , партнери, рушаймо в пошуках подарунку для нашої бойової подруги?